Гіпнотичний стан свідомості як форма психічного відображення

У наших попередніх роботах була виділена нова специфічна форма стану свідомості, яку ми класифікуємо як «гіпнотичний свідомість»

(Райков, 1978- Райков, 1981). Аналіз особливостей цього стану свідомості, діалектичне зіставлення його результатів з філософським розумінням

проблеми свідомості може розширити і доповнити наше уявлення про свідомість в цілому. Крім того, цей аналіз допоможе систематизувати, визначити

і більш конкретно розробити питання про деякі особливості гіпнотичних ефектів і проявів психопатології як в найдрібніших деталях, так і в

системно-науковому узагальненому розумінні в цілому.

Згідно з нашою концепцією, гіпноз є особлива, резервна форма психічного стану і реагування, потенційна готовність до максимальної

мобілізації психіки, коли змінена функція свідомості та самосвідомості отримує розширені можливості управління центральної і периферичної

нервовими системами, включаючи деякі елементи несвідомого, а в якійсь мірі і організмом в цілому.

Гіпнотичні явища звикли традиційно розглядати тільки в світлі лікувальних психотерапевтичних процедур або ефектних номерів,

здійснюваних в цирку. За цим, як правило, не помічалися або свідомо ігнорувалися ті безпрецедентні можливості, які несе в собі

гіпнотична феноменологія для вивчення явищ свідомості, дослідження ефектів несвідомого, штучного свідомості і вивчення моделей

психічних станів, а також дослідження резервних можливостей психіки, в тому числі можливостей більш активного управління організмом в

цілому. Ми спробуємо показати, що явища гіпнозу є природний психологічний феномен, що виникає при необхідності

мобілізації резервних можливостей людської психіки. Для цього заглибимося в деякі зокрема теорії гіпнозу, практичної і теоретичної

гіпнології. Ми розраховуємо також проілюструвати, як можна використовувати психологічний і філософський принципи розуміння свідомості в

методологічних задачах вивчення гіпнології.

Перша з історично сформованих наукових оцінок гіпнозу належить Д. Бреду (Braid) та І. П. Павлову, які вважали, що гіпноз є форма природного

сну (частковий сон), часткове гальмування кори головного мозку. У зв`язку з цим, однак, необхідно відзначити, що природний сон складається з шести стадій

- А, В, С, D, Е і КИМ (парадоксальний сон). Згідно з нашими даними, ЕЕГ гіпнозу може нагадувати лише перші дві стадії сну - А і В. Однак ці стадії

не зважають ще стадіями справжнього сну. Їх ЕЕГ-характеристика може виникати і у абсолютно спить людина. Однак при спробі

«Впровадитися», т. Е. Почати гіпнотичне навіювання в стадії С (яка характеризується особливим ритмом ЕЕГ: «фаза веретен» і спалаху сигма-ритму), відбувається

негайне електроенцефалографічне пробудження до появи альфа-ритму.

Цікаво, що клінічно випробуваний продовжує як би спати, лежить із заплющеними очима. Насправді стан сну в цьому випадку змінюється

гіпнотичним станом. Аналогічні результати виникають і при впровадженні в більш глибокі стадії сну D, E або в стадію парадоксального сну, в

якої, як правило, спостерігаються сновидіння. Таким чином, електрофізіологія не дає підстав прирівнювати явища гіпнозу до природного сну.

Найбільш поширена в оцінці гіпнозу помилка, мабуть, пов`язана з тим, що деякі вчені змішують особливий стан, зване гіпнозом, з

тим чи іншим феноменом, який в гіпнозі можна вселити, тобто сутність гіпнозу як стану зміненої психічної активності прирівнюється до

явищ і ефектів, одержуваних в гіпнозі. Самовиявлення гіпнозу фантастично полиморфно, і для такого роду помилок є, звичайно, підстави.

Наприклад, сама процедура гіпнотизування включає слова «сон», «спите», «засинайте». І тут криється психологічна пастка для теоретичної

помилки. Дійсно, в гіпнозі людина чимось нагадує сплячого, хоча, як ми показали вище, ніякої електрофізіологічне кореляції з

природним сном в гіпнозі немає. Крім того, ми розробили і почали застосовувати метод гіпнотізаціі, коли слова «сон», «спати» не вживаються і тим

Проте випробовувані можуть бути введені в найглибші стадії гіпнозу.

У деяких випадках в стані гіпнозу можна вселити моделювання і відтворення, наприклад, деяких проявів неврозу, хоча, природно,

гіпнотичний стан не може бути ідентифіковано з ним. У гіпнозі людині можна навіяти різні галюцинації і тим не менше при цьому

гіпнотичний стан не буде формою душевного розладу хоча б тому, що галюцинації можна і не вселяти, а факт гіпнозу матиме місце

і в достатній мірі. У глибокому стані гіпнозу можна вселити людині, що він заїкається або знаходиться на борту космічного корабля, але поки що

ніхто не стверджував, що гіпноз - це форма космічного польоту або особливий варіант заїкання. Однак у зв`язку з цим виявляється найважливіший аспект

застосування гіпнозу як методу моделювання складних психологічних станів, що має велике значення для психології.

Гіпноз також не може бути і частковим гальмуванням кори головного мозку, так як поняття «гальмування» не застосовується до популяції нервових клітин і

тим більше по відношенню до кори головного мозку. Незважаючи на недостатність розуміння гіпнозу як часткового сну і часткового гальмування, павловское

тлумачення гіпнотичного процесу існує, на жаль, в окремих випадках і до сих пір, чому в чималому ступені сприяють деякі наукові та

популярні публікації. Одна з останніх теоретичних позицій в цьому питанні пов`язана з визначенням гіпнозу як «штучно викликаного прийому

психологічного захисту »(Рожнов, Бурхливо, 1981).

На нашу думку, гіпноз є природною реакцією психіки, що сформувалася філогенетично, природною формою особливого стану

свідомості. Крім того, гіпноз - особливий психічний стан, що викликається за допомогою спеціальних прийомів, але не є саме прийомом. І наостанок,

за допомогою гіпнозу можна посилити психологічний захист за умови спеціально спрямованого навіювання для лікувальних цілей. Таким чином, в

вищевказаної позиції авторів виникає логічна помилка змішування причин і наслідків. Шарко, наприклад, вселяв своїм пацієнтам істеричні

паралічі рук і ніг, а потім знімав їх, т. е. тим самим використовував (або вселяв) ослаблення або зняття контролю свідомості як психологічного захисту.

Потім він використовував в гіпнозі управління неусвідомленими процесами з метою посилення психологічного захисту, відновлюючи нормальну функцію

кінцівок. Однак виходячи з цього не слід розглядати гіпноз лише як стан, штучно викликає ослаблення психологічного захисту

(Хоча практично, за допомогою особливих навіювань, це і мало тут місце).

Особливості впливу гіпнозу і його результатів сформувалися, на нашу думку, філогенетично при розвитку людини як соціального

существа- вони мають свої соціологічні, психологічні, поведінкові, а не тільки біологічні характеристики. Очевидно, гіпноз або

гіпнозоподобние стану могли розвиватися як феномени, що мають поліморфний значення, і сенс їх зводився до можливості оптимізації

ефективного спілкування людей у випадках, коли виникали особливі психічні стани. Тут могла мати значення, наприклад, що виробилася

необхідність ватажкові племені або роду передати якомога більший обсяг інформації членам свого клану, використовуючи ефект підвищеної

сприйнятливості в якийсь дуже важливий момент життя, пов`язаний, припустимо, з будь-якої небезпекою або, навпаки, з відчуттям великої радості.

Необхідність для людей вірити в одужання хвороб, порятунок від небезпек, подолання життєвих труднощів сприяло розвитку такого

історичного явища, як шаманство, чаклунство і т. п., ефекти якого були, як правило, пов`язані з особливим станом психіки людей.

Специфічні елементи відносин могли, очевидно, складатися між батьками і дітьми, а також між люблячими подружжям, де в зв`язку з

доброзичливим ставленням один до одного виникала ситуація підвищеного довіри, яка б знизила критичне ставлення один до одного. Це вело до

підвищенню сугестивності і сприйнятливості інформації один про одного, що також викликало особливу реакцію психіки і свідомості і підвищений вплив

подібної інформації могло доходити в певних випадках до «трансу», тобто майже до гіпнотичного рівня (випадки глибокої любові, відданості, майже

фанатичною самозречення).

Вироблення певних соціальних установок по відношенню до тих чи інших людям викликає у людини підвищену селективну сприйнятливість,

сугестивність по відношенню до слів і дій цих людей, сприйнятливість, яка в процесі спілкування може значно збільшуватися. таке

наростання сугестивності (хоча і в незрівнянно більш короткий період і в більш глибоко вираженому варіанті) завжди має місце в стані гіпнозу.

Таким чином, тут вловлюється певну схожість механізмів зазначених явищ.

Згадаймо, до речі, що, по форелі (Forel), перша стадія гіпнозу - сонливість називається «чарівністю». Цим ще раз підкреслюється той факт, що

збільшення сугестивності пов`язано необов`язково з негативними емоційними проявами психіки, як, наприклад страх або елементи

невротичної психопатології, а, навпаки, може бути результатом впливу позитивних емоцій і проявом нормальної здорової природної

психічної функції, природною формою відображення на рівні свідомості.

Іншими словами, поява гіпнотичного стану частіше виникає не на рівні емоції залякування і страху, а, навпаки, на рівні «максимального

сприяння », максимальної довіри до гипнологу. І навіть найглибша гіпнотична сугестивність є також нормальної природної

психічної реакцією, проявом нормально підвищеної в даний момент сприйнятливості. У свою чергу таке підвищення сприйнятливості пов`язано з

дією певних свідомо-несвідомих установок. Така психічна реакція може керовано фокусуватися в бажаному і заданому

для суб`єкта напрямі, а гіпнотичний ефект буде вищим її проявом.

При цьому величезне значення має готовність «піддатися» гіпнозу або, навпаки, активний опір гіпнотізаціі. Крім того, функція свідомості, його

активність не є постійно стабільною. Ступінь активності відображення може варіюватися в залежності від внутрішніх

свідомо-несвідомих установок, від впливу навколишнього середовища, пов`язаної зі зміною тієї чи іншої ситуації, навколишнього психологічної

атмосфери. Ступінь активної акцепціі буде, таким чином, пов`язана з інтегративним свідомо-несвідомим ставленням до впливу, коли

сприйнятливість (увага) вибірково направляється на ті чи інші предмети, тих чи інших людей. Сприйнятливість по відношенню до слів або дій

визначених людей, сугестивність також може природно і значно змінюватися (аж до гіпнотичного впливу в особливих випадках).

Таким чином, сугестивність в гіпнозі є функцією, адекватної пластичності нервової системи і однією з форм її актуалізації. тут сугестивність

актуалізується лише тоді, коли, повторюємо, загальна інтеграційна свідомо-несвідома реакція психіки як би «вважає це за доцільне».

Нормальна пластичність психіки є найважливішим засобом адекватної реакції людини і його поведінки. Вона пов`язана з ситуаційно обумовленої

адекватною реакцією на негативні і позитивні стимули, на їх інтенсивність і тривалість. В процесі заглиблюється гіпнотізаціі

сприйнятливість і сугестивність загіпнотизованого поступово збільшуються і наростають, а їх вплив стає настільки потужним, що можна

говорити про якісну зміну свідомості по типу «сверхвнушаемості». Виникає як би перемикання всієї психічної діяльності і особливо

функцій свідомості на інший психічний рівень, на іншу ступінь психічного реагування.

Сугестивність може стати і патологічної в результаті різноманітних невротичних зривів як наслідок хворобливих проявів психіки і порушення

нормальної функції відображення на рівні свідомості. Дуже важливо, що в цьому випадку сугестивність підвищується не в цілому, як адекватна реакція психіки, а

локально, по відношенню до «травмуючого агенту». Наприклад, людина, що стала свідком смерті близького, може бути патологічно вселяється по

відношенню до будь-яких розмов про смерть. Іноді патологічна навіюваність є генералізованої по відношенню до цілого ряду емоційно

негативних переживань, ніж створюється як би загальний фон негативної негативною сугестивності. Сугестивність ж до різного роду позитивним

явищ, пов`язаних з емоційно позитивними переживаннями, не тільки не зростає, але, як правило, навіть зменшується в порівнянні з

періодом до захворювання (саме цей факт стає відомим перешкодою на шляху лікування таких хворих гіпнозом!).

Таким чином, невроз сприяє і викликає появу патологічної сугестивності, в той час як за допомогою гіпнотичного лікування, іноді

досить тривалого, виникає можливість нормалізації сугестивності, т. е. корекція патологічної функції свідомості в плані зниження

«Негативною» сугестивності до патологічного агенту і підвищення загальної сугестивності до позитивних емоційно забарвленим відчуттів і

переживань.

В даний час існує законодавство, що дозволяє проведення гіпнотичних сеансів тільки людям, які мають медичну освіту та

знайомим з психіатрією. У деяких випадках, коли гіпнотизує пацієнти з глибокої психопатологією, можуть, правда, порівняно рідко, мати місце

патологічні форми гіпнозу, т. е. може мати місце спотворення і самої гіпнотичною реакції. Патологічно змінене і спотворене відображення

викликає спотворення відображення при гіпнотичних навіювання. Цей факт ще раз підкреслює відсутність зв`язку гіпнозу з різними формами

психопатології, т. е. при патології психіки гіпноз може протікати патологічно, а при нормальній - зазвичай протікає нормально.

Звідси також ясно, що не можна пояснювати гіпноз тільки як результат просто підвищеної сугестивності, так як сама сугестивність неоднорідна і може

бути патологічною.

Гіпноз же пов`язаний з підвищенням загальної сугестивності, що виникає, однак, на короткий час, в нормальної, а не патологічно функціонуючої психіці.

Питання про психологічний визначенні гіпнозу, як ми вказали, очевидно, більш доцільно пов`язувати з функцією свідомості, яке трансформується

за допомогою особливої якості сверхвнушаемості.

Продовжуючи теоретичний аналіз гіпнотичного стану, потрібно відзначити, що гіпноз не може бути також формою істеричного неврозу (Шарко), тому

що феноменологічне різноманіття гіпнотичних проявів не вкладається в порівняно вузький діапазон невротичних проявів людини.

Широкий спектр поведінкової активності людей в глибокому гіпнозі, як правило, зовсім не збігається з поведінкою хворих неврозом. за

винятком ситуації, коли елементи неврозу вселяються в стані гіпнозу або форма проведення гіпнотичного сеансу має «нервовий», надто

експресивний, «імперативний» характер, наприклад при емоційно-стресової терапії. Крім того, саме за допомогою гіпнозу часто і можливо

лікування невротичних проявів.

Гіпноз не може бути також і формою більш глибокої психопатології, так як його ефекти пов`язані завжди з продуктом нормального активного психіки.

Загальновідомо, наскільки важко і часом неможливо загіпнотизувати людей, хворих глибоким неврозом та шизофренією, у яких порушена

нормальна адекватність пластичної функції психіки.

Сугестивний метод, як показала практика багатьох десятиліть, може бути дуже корисним і являє собою досить зручний варіант для

психофізіологічної тренування, розвиваючи управління поруч вегетативних, а в окремих випадках і вищих психічних функцій, включаючи здатність до

ейдетизму, творчості, активної саморегуляції емоцій і т. д. Це може відбуватися в умовах обох ступенів аутогенного тренування, самогіпнозу, де

має місце вже самонавіювання і саморегуляція, коли людина стає провідним, лідером вже для самого себе. Аналогічні можливості виникають і в

умовах гетерогіпноза, де здатність до цього «лідерства» також проявляється після 10-15 сеансів.

При гетерогіпнозе розширення саме керуючої функції стану зміненої свідомості при повторних сеансах виробляє здатність вже

самостійно створювати подібний стан і регулювати необхідний вплив як на психічну сферу, так і на психосоматическую і

вегетативну.

Грунтуючись на вищесказаному, можна зробити такі висновки. Розглядаючи деякі явища психопатології, ми повинні говорити про спотворення або

навіть трансформації відбивної функції свідомості. У той же час при гіпнотичному свідомості на тлі трансформованого і зміненої свідомості

виникає дуже своєрідне функціонування відображення: відбивається не об`єктивна реальність як така і не її спотворення, а суб`єктивна форма

відображення змісту словесних навіювань, пов`язаних з певною сумою знань індивіда, отриманих ним в онтогенезі.

При часто проводяться в наших дослідженнях навіювання випробуваному в гіпнозі образу, наприклад, І. Ю. Рєпіна, трансформація самосвідомості і його

«Гіпнотичний формування» здійснюється за рахунок конкретного знання випробуваного про Рєпіна. Це знання в даній ситуації як би стає на

короткий час самосвідомістю загіпнотизованого, і воно власне буде обумовлювати ступінь переконливості і яскравості його поведінкових реакцій.

При вселенні, однак, образу людини, невідомого учаснику експерименту, наприклад Івана Івановича Іванова або Навуходоносора, про яких

випробуваний свідомо нічого не знає, загіпнотизований випробуваний буде погоджуватися з викликаним ім`ям, але нічого не зможе повідомити про нього або

втілити його в своїх поведінкових реакціях. У зв`язку з цим ми вважаємо за потрібне відзначити, що відображення свідомістю самого себе має подвійну природу. З

одного боку, свідомість відображає і оцінює себе в самосвідомості відображає суб`єкта, т. е. знання суб`єкта про самого себе, критичну оцінку своєї

особистості, своєї діяльності, своїх думок, своїх поступков- з іншого - свідомість цього суб`єкта може відображати свідомість іншої людини або інших

людей за допомогою знань про цих людей і оцінювати себе за допомогою суджень цих інших людей.

Таким чином, свідомість ідеально відображає не тільки матеріальний світ, а й його умовне відображення.

Аналізуючи з цієї позиції стан гіпнотично зміненої свідомості, можна проілюструвати зазначені нами його особливості: виникають або можуть

виникнути при певних навіювання умови, коли відображення зовнішнього матеріального світу в гіпнозі практично припиняється (не спотворюється,

не трансформується, а саме призупиняється) - в той же час рефлексивна функція свідомості, що базується на посиленому функціонуванні пам`яті

і асоціативних і, може бути, творчих процесів, не тільки продовжує залишатися незмінною, а й набуває несподівану силу, значно

збільшуючи свої можливості в гіпнозі.

Це можна пояснити тим, що енергетична система, яка обслуговує психічну діяльність, перемикається більше на внутрішнє віддзеркалення,

пов`язане з впливом навіювань гипнолога, трансформуючи відображення широкого спектру зовнішньої реальності. У зв`язку з цим виникає питання про

обгрунтованості занадто жорсткого поділу відбиття зовнішньої і внутрішньої реальності для суб`єкта, так як в кінцевому підсумку все, що навіюється

суб`єкту, стає для нього зовнішньою реальністю.

Як вже зазначалося, ми можемо в гіпнозі вселити випробуваному N, що він, наприклад І. Е. Рєпін, великий художник, т. Е. Сформувати зовсім інше,

нове самосвідомість. Випробуваний абсолютно забуде на час, що він є він, і буде почувати і вести себе саме так, як міг би вести себе, за його

поданням, Рєпін. Більш того, в цьому стані випробуваному можна вселити, що він може сприймати деякі реальні навколишні предмети

як художник і буде їх воспрінімать- він буде їх навіть малювати, і його творчість в гіпнозі часто перевершує його здатності в звичайному стані-ці

здатності від сеансу до сеансу розвиваються в гіпнозі, як показав досвід, помітно швидше, ніж в звичайних умовах.

Таким чином, сприйняття зовнішньої реальності буде здійснюватися і відбиватися практично майже адекватно, проте оцінка цього відображення в

рефлексії буде відбуватися з позиції знову «створеного самосвідомості Рєпіна». Цікаво, що в цьому випадку для випробуваного можна створити умови,

коли відображення зовнішньої реальності буде направлено пов`язаним тільки в процесі творчої активності під час малювання. Це, природно, ще

більше мобілізує і фокусує орієнтацію свідомості тільки в заданому напрямку, посилюючи фокус активності уваги, що також є причиною

великих успіхів в досягненні творчості в гіпнозі, ніж в звичайному стані.

Аналіз експериментальних результатів показує, що основна закономірність гіпнотичного стану пов`язана з можливістю посилення (можливо,

максимального) керованості функцією відображення в стані зміненої свідомості по гіпнотичному типу. Підвищена активність психіки є

адекватною стану зміненої свідомості. Це дає можливість говорити про певну нормі функціонуючої системи (явище настільки ж

нормальне, як, наприклад, природний сон).

Таким чином, гіпноз є резервною формою психічного управління, різко сфокусованого і чітко спрямованого, енергетично

активізованого і пов`язаного з особливим рівнем свідомості, мабуть, з максимально можливою керованістю організму як психічними, так і

соматичними «несвідомими» і фізіологічними функціями. Особливо важливе значення для активації творчого процесу має активація

енергетичних ресурсів на несвідомому рівні.

Гіпноз як психічний стан - це форма підвищеної готовності психіки до прийому інформації, її переробки та реалізації в діяльності. це -

стан зміненої сприйнятливості свідомості, пов`язаної з підвищеною керованістю майже всіх функцій організму. Ступінь глибини гіпнозу може

бути різною, від першої стадії реакції, званої форелі «чарівністю», коли в результаті впливу навіювань підвищується сприйнятливість до

словесним формулюванням, до глибинних впливів на психіку при трансформації самосвідомості і мобілізації всіх резервів психіки, і зокрема

пам`яті.

У зв`язку з цим доцільно зауважити, що пожвавлення нейрофизиологического рівня функції пам`яті проявляється не тільки у вигляді відтворення

запам`яталася інформації, але і супроводжується відтворенням відповідних психічних станів, включаючи, як ми вже згадали,

до-свідомий рефлекторний рівень (наприклад, при вселенні випробуваному стану новонародженого). Більш того, відтворення цих психічних

станів при вселенні вікової регресії супроводжується яскраво вираженим проявом емоційних реакцій відповідного віку.

Таким чином, відтворюється дуже складний комплекс пам`яті інтегрованих складних реакцій на свідомому і несвідомому рівні. І в цьому

випадку гіпноз є по суті єдиним механізмом, що дозволяє домагатися такого відтворення. Саме в цьому експерименті

підкреслюється психофізіологічна специфічність гіпнотичного стану по типу сверхвнушаемості, так як ні в яких інших умовах і станах

ми не можемо моделювати і відтворювати неврологічні реакції у дорослої здорової людини.

У першому наближенні здається, що немає різниці між гіпнозом і навіюванням. Багато авторів зводять його лише до навіювання. Однак тут виникає

необхідність досить складного аналізу. Гіпноз, гіпнотичний стан викликається навіюванням, але сам гіпноз є стан психіки, пов`язане з

підвищеної сугестивністю. Таким чином, в процесі гіпнотізаціі навіювання гипнолога підвищують сугестивність пацієнта і в процесі сеансу набувають

все більшу і більшу силу, сприяючи поглибленню гіпнотичного стану. Отже, гіпноз викликається навіюванням, сприяючи посиленню

сугестивності, але не є навіюванням. В даний час це загальновизнаний факт.

У гіпнозі, очевидно, здійснюється ширша можливість зв`язку вселяється інформації з інформаційним блоком мозку, з пам`яттю і управлінням

пам`яті на рівні трансформації свідомості і навіть самосвідомості. Відображення змісту словесного навіювання в гіпнозі може заглиблюватися до

галюцинаторних ефектів і ейдетизму, що спираються також на значне посилення і мобілізацію пам`яті, уяви і внутрішніх асоціативних і

творчих процесів.

Мобілізація резервних можливостей людини може здійснюватися і крім гіпнозу, наприклад при загальновідомих фактах збільшення фізичної

сили в особливо небезпечних для людини ситуаціях.

Навіть в разі, коли досить складно говорити про гіпнотичному прояві і практично повністю відсутня зовнішня схожість явищ, необхідно

вказати, що по суті вони не такі вже й далекі один від одного. Адже в момент переживання життєво важливою ситуації, коли загрожує, припустимо, смертельна

небезпека, свідомість людини звужується, панує найактивніший домінантний осередок - порятунок, боротьба, втеча. Все психофізіологічні, фізичні

і поведінкові реакції функціонують в одному режимі максимальної мобілізації психіки організму для порятунку. Тому певною мірою тут

функціонуємеханізм такий же, як і при мобілізації психічної активності при гіпнозі. Звідси сам стан в якійсь мірі може вважатися

гіпноідное, і це знову-таки дозволяє зайвий раз підкреслити думку про певний єдності психофізіологічних механізмів психічної

діяльності.

У зв`язку з цим ми можемо по-новому розглядати і причинний сутність багатьох так званих «прикордонних» захворювань (неврози і

психосоматичні хвороби) як явищ, так чи інакше пов`язаних з порушенням нормального балансу, нормальної кореляції

свідомо-несвідомих процесів в нервово-психічної діяльності (відомо, наприклад, що такого роду порушення можуть викликати виразкову

хвороба або гіпертонію і т. д.).

Звідси викристалізовується ще одна загальна методологічна завдання психотерапії як лікувального методу - за допомогою «розширеної» активної

діяльності свідомості домагатися відновлення нормального балансу «несвідомо» свідомих процесів, нормальної їх взаємозв`язку, а в зв`язку

з цим адекватної відбивної функції на рівні свідомості, так як свідомість є результатом загального інтегративного функціонування нервової

системи.

Крім того, підкреслимо, що, розглядаючи нашу позицію під кутом психогігієни і психопрофілактики, ми можемо вважати, що людина, яка опанувала

системою саморегуляції психічних процесів, що регулюють свідоме і «неусвідомлене» балансування, безсумнівно буде самостійно здатний

«Психопрофилактическую» знімати, запобігати появі дисфункції в результаті будь-яких стресових ситуацій. Тим самим він буде охороняти

себе від багатьох невротичних і психосоматичних порушень, а в подальшому навіть розвивати при цьому здатність мобілізації творчих ресурсів.

Звідси, природно, необхідно виникає питання про надзвичайно широкі можливості застосування гіпнозу в задачах психологічного характеру,

пов`язаних з психофізіологічної мобілізацією людини, розвитком його пам`яті, уваги, здатності до творчості і т. д. Однак це питання окремої

статті, тим більше, що результатом цієї психофізіологічної мобілізації є також лікувальні успіхи.

Отже, гіпноз - це:

1. Стан зміненої свідомості, що виникає під впливом особливих ситуацій, особливих впливів, особливих навіювань. 2. Психічний стан.

3. Форма людського спілкування.

4. Форма підвищення психічної керованості організму, ілюстрація максимальної активації можливостей пластичності психіки.

5. Стан підвищеної і підвищується сугестивності в кількісному відношенні аж до якісного стрибка стану зміненої свідомості.

6. Умова можливості розширення соціального і психологічного контакту в особливих випадках і життєвих ситуаціях. Гіпноз має особливі

біологічні, психологічні, поведінкові та соціологічні характеристики. Він є однією з форм адекватної реакції психіки,

сформувалася еволюційно особливий настрій, особлива установка на сприйняття навіювання на тлі зміненої свідомості.

7. Гіпноз виникає в результаті впливу на свідомість з метою його трансформування та подальшого цільового навіювання.

8. Штучним явищем гіпноз може бути в дуже глибоких своїх варіантах, проте в неглибоких стадіях деякі його елементи можуть проявлятися в

природному спілкуванні у вигляді підвищення сугестивності.

9. Гіпнотичний зміна свідомості відрізняється від онейроидного, істеричного, сутінкового та інших патологічних форм зміненої свідомості тим, що

гіпнотичний свідомість не пов`язане з патологією, з спотворенням відбивної функції.

До гіпнотичному станом можуть бути близькі переживання глибокої внутрішньої зосередженості, задумі, коли зовнішні подразники майже

повністю ігноруються за рахунок цієї внутрішньої зосередженості. Однак це ще не гіпноз, хоча, звичайно, стан гіпноідное. Від само- і

гетерогіпноза воно відрізняється відсутністю гіпнотичного рапорту.

10. Нарешті, гіпнотичний стан у зв`язку з достатньою активністю психіки і разом з тим блокадою відображення елементів зовнішнього середовища не тільки

оживляє внутрішній світ асоціативних уявлень, а й «розцвічує», «прикрашає» його творчим самовідчуттям.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що гіпноз - еволюційно сформувалася система резервного стану свідомості, система специфічного

реагування психіки на особливі форми людського спілкування, особливі форми сприйняття інформації і, як наслідок, можливості

психофізіологічної мобілізації.

Таким чином, стверджуючи свідомість як детерминирующее початок в психічної життя людини і психотерапії, ми заперечуємо нездоланність впливу

стихійного несвідомого і разом з ним фрейдистское розуміння взаємодії психічних функцій. Тим самим ми робимо свій скромний внесок у

затвердження необхідних принципів формування не тільки здоровою, але і гармонійно розвиненої особистості, на основі методологічно правильного

розуміння функціонування свідомості при застосуванні специфічних методів психотерапії і психопрофілактики.

Повертаючись до початку статті, можна зробити висновок, що з позицій матеріалістичного розуміння свідомості в стані гіпнозу виникають умови

значне підвищення здатності управління відбивної функцією свідомості на тлі його зміненого, але нормального функціонування.

Це, на нашу думку, є методологічним критерієм як в теоретичної та експериментальної гіпнології, так і в, практичної і теоретичної

психотерапії.

Гіпноз - це найважливіший резервний рівень організму. Стан гіпнозу створює умови для більш розширеного управління явищами

несвідомого, а також мобілізації енергетичної здатності трансформованого (по типу сверхвнушаемості) свідомості. Це дозволяє більш

концентровано фокусуватися в заданому стані, що при певних обставинах може викликати мобілізацію фізичних, інтелектуальних

і психофізіологічних резервів особистості.