Особливості сприйняття лікарів госпіталізованими дітьми

Характер взаємин лікаря і хворіє дитини багато в чому визначає процес одужання. Пацієнт чекає медичної допомоги та емоційної підтримки, лікар шукає оптимальний шлях до відновлення його здоров`я. Така взаємодія може бути ускладнене відхиленнями в психіці, невротичними реакціями, спровокованими соматичним захворюванням, а також віковими та індивідуальними особливостями реагування дитини на хворобу. В рамках проекту "Психологічна реабілітація дітей з соматичними захворюваннями" лабораторії клінічної психології та психологічного консультування ФП БДПУ нами проведено дослідження особливостей сприйняття лікарів дітьми, поміщеними в педіатричне та гастроентерологічне відділення 2 дитячої лікарні м Мінська для обстеження і лікування за допомогою методики "Внутрішня картина хвороби "(В.Є. Каган, І. К. Шац). Було опитано 85 осіб (в отд. Педіатрії - 38, в отд. Гастроентерології - 47) віком від 10 до 17 років (32 хлопчики, 53 дівчинки).

На сензитивного рівні відношення до появи лікарів госпіталізовані діти відзначають у себе погіршення самопочуття в отд. педіатрії в 10,5% випадків ( "Мені погано стає"), в отд. гастроентерології в 12,8% випадків ( "Мене нудить", "У мене починає крутитися голова").

Емоційний рівень реагування на лікарів характеризується, перш за все, появою страху (26,3% від загального числа пацієнтів відділення. Педіатрії, 14,9% - від. Гастроентерології): "лякає", "Я боюся", "Мені стає страшно", "Я приходжу в жах", а також погіршенням настрою (в отд. педіатрії в 15,7% випадків), появою почуття подяки (у підлітків 13-17 років, що перебувають на лікуванні в отд. гастроентерології в 12,8% випадків). На інтелектуальному рівні поява лікаря спонукало деяких випробовуваних отд. педіатрії до роздумів про свою хворобу (копінг-стратегія обмірковування), а також до раціоналізації. У відділенні гастроентерології раціоналізація зафіксована у підлітків 13-17 років (21,3%). Реакції за типом заперечення, уникнення відзначені в отд. педіатрії в 13,2% випадків: "Мені хочеться звідти піти", "Мені стає нудно", "Мені стає весело".

Мотиваційний рівень відносини до лікарів представлений таким чином: 28,9% пацієнтів відділення. педіатрії та 40,4% пацієнтів відділення. гастроентерології пов`язують з лікарями свої очікування з приводу одужання ( "Щоб мій лікар сказав, що я здоровий", "Щоб мій лікар вилікував мене"). Найбільша кількість очікувань дітей (31,6% в отд. Педіатрії і 23,4% в отд. Гастроентерології) пов`язане з потребою в теплому, дбайливому і шанобливе ставлення з боку лікарів ( "Я хотів би, щоб мій лікар був і залишався уважним і добродушним "," щоб медсестра була менш крикливою "," Я хотів би, щоб мій лікар був дуже добрий і турботливий ").

Результати дослідження свідчать про те, що по відношенню до дітей до лікарів виражено почуття страху і тривоги, очікування допомоги і підтримки. При цьому, чим більше побоювань викликають у дітей лікарі (42, 1% в отд. Педіатрії), тим менше ймовірність довіри пацієнтів і очікувань з приводу одужання, пов`язаних з МЕДИЧНИЙ працівниками (28,9% в отд. Педіатрії) і навпаки: в від. гастроентерології страх лікарів зафіксований в 23,4% випадків, а очікування допомоги від лікарів - в 40,4%. В умовах стаціонару лікарі і медичний персонал виявляються для дитини певною мірою заміною його батьків. Недооцінювання цього обставини, особистісних відносин між лікарем і пацієнтом, провокують позицію дітей, що характеризується нестійкими емоційними реакціями, запальністю, агресивністю. Все це проявляється як в поведінці, так і по відношенню до дітей до лікування. Безумовно, ситуацію лікаря як об`єкта, наприклад, для агресії хворіє дитини неможливо виключити зовсім. Часто агресивність підігрівається уявними і реальними страхами лікарні, лікарів, медичних процедур. Це, як правило, пов`язане з негативним минулим досвідом лікування або залякування "лікарями-уколами" з боку батьків, а також інших значущих фігур. Образ лікаря часто сповнений у дітей страху, тривоги і болю. Зіткнення з медичним працівником в життя або підкріплює те, що створило уяву, або спростовує. Крім того, вибір об`єктів для вираження агресії в умовах стаціонару невеликий: сам ребёнок- такі ж, як він, пацієнти мають медичні працівники. Ряд труднощів взаємодії пов`язаний з недооцінкою вікових особливостей реагування дітей. Так підлітки гостро переживають брак уваги і поваги, часто вдаються до роздумів про себе і своєї хвороби, відчувають потребу в інформації як про своє здоров`я, так і про події за межами лікарні. При дефіциті такої зростають їхні побоювання, пов`язані з хворобою і її ускладненнями, знижується емоційна стійкість, може порушитися сон. Підлітки активно використовують захисту по типу раціоналізації, усвідомлюють взаємозв`язок свого одужання і зусиль лікарів, переживають почуття подяки за надану допомогу.

Ставлення лікарів до хворіють дітям покликане бути психотерапевтичним. Тільки поєднання професійних медичних і психологічних знань, умінь і навичок створює умови для відносин довіри між лікарем і пацієнтом, закладаючи тим самим фундамент процесу одужання. У зв`язку з цим, важлива психологічна грамотність медичного працівника, його позиція у взаємодії з дитиною і особливості професійного світогляду.

Якщо лікар фіксує свою увагу на соматичному неблагополуччя пацієнта, то особистість даної дитини сприймається ним лише крізь призму хвороби, і тоді індивідуальність вислизає. Така ситуація стимулює проекції лікаря на пацієнта, що в свою чергу, веде першого все далі від конгруентності, а значить, від реально страждає людини. Тому перед лікарем завжди повинен бути, перш за все, дитина з його болем і тривогою.

Санцевич Д.В.

Молоде покоління XXI століття: актуальні проблеми соціально-психологічного здоров`я: тези II Міжнародного конгресу, Мінськ, 2003, с. 271-272.

- 1;