Структура комунікативних властивостей особистості літніх людей

У доповіді Генерального секретаря ООН "На шляху до другої Всесвітньої асамблеї з проблем старіння" (Нью-Йорк, 2001) відзначений небувалий ріст чисельності літніх людей в світі. Росія також впритул підійшла до такого етапу свого соціального розвитку, коли необоротне збільшення частки людей похилого віку в складі населення, що свідчить про прогресуюче процесі старіння суспільства, породжує масу економічних, соціальних і психологічних проблем (Л. Анциферова, М.В.Гамезо, Про В.М.. Молчанова, Н.Ф. Шахматов). Актуальність вивчення психологічних питань літнього віку, як зазначає О.В. Краснова, визначається, з одного боку, необхідністю адаптації літніх людей до постійно змінюваних соціальних умов, складність якої посилюється віковими особистісними змінами. З іншого боку, підростаючі покоління повинні будуть жити в "світі старих людей", а значить їм необхідно знати психологічні особливості літніх. Крім того, похилий вік - етап онтогенезу будь-якої людини, тому вимагає настільки ж детального дослідження, як і інші вікові періоди.

Оскільки однією з основних психологічних проблем похилого віку є порушення соціальної адекватності, що виражається в поширеному думці про "нелагідності і конфліктності старих", особливий інтерес представляє дослідження вікових особливостей розвитку особистісних властивостей, що визначають характер комунікативної діяльності. В якості таких складових "комунікативного блоку" особистості (термін А.А. Бодалева) ми розглядали соціальну толерантність, емпатійность, добро-зловмисність і агресивність. Вибір досліджуваних властивостей визначався вмістом в них морально-етичного компонента, що відображає ступінь добродіяння особистості, її "людяності". Дослідження було організовано методом вікових зрізів. Випробовувані склали чотири вікові групи: підлітки, юнаки, люди зрілого та похилого віку - всього обстежено 350 осіб обох статей. Розглянуті вікові групи виділені нами не випадково. Роботи по психології особистості свідчать про найбільш активному її формуванні, починаючи з підліткового, потім в юнацькому і ранньому зрілому віці. Особливості розвитку комунікативних властивостей в зрілий період життя, а, тим більше, в літньому віці практично не розглядалися і, в даному випадку, були предметом нашого дослідження.

Виявлені вікові зміни комунікативних характеристик спростовують поширену думку про завершення формування особистості в зрілості з подальшим її деградацією до старості. Розвиток соціальних властивостей характеризується межфункциональной гетерохронностью, що проявляється в різночасності фаз їх вікового розвитку. Окремі показники мають максимальні значення як в підлітковому віці (наприклад, агресивність), так і в юнацькому (толерантність випробовуваних чоловічої вибірки), зрілому (толерантність жінок) і літньому віці. З`ясувалося, що при деяких регресивних зміни комунікативного блоку властивостей особистості, таких, як зниження соціальної толерантності, тобто терпимості до людей, в літньому віці зростає емпатійность і добронамеренность, падає агресивність. З одного боку, результати діагностики комунікативної толерантності в цілому підтверджують загальноприйняте уявлення про соціальної дезадаптації літніх. Так, якісний аналіз пунктів опитувальника показав, що людям похилого віку властиві консерватизм і категоричність в оцінках інших людей, нетерпимість до їх недоліків, дратівливість, прагнення "підігнати партнера під себе", зробити його зручним, а також інші характеристики атолерантності. Але, з іншого боку, виявилося, що ці негативні особливості компенсуються у літніх вищими, ніж в зрілому віці, показниками емпатійності, тобто здатності до співчуття, співпереживання, співучасті, і найнижчими показниками агресивності.

Цікаво, що з віком відбуваються не тільки кількісні, а й структурні зміни в комунікативному блоці особистості. Зокрема, змінюється "статус" окремих показників в їх загальній структурі, що набуває за рахунок цього властивість саморегуляції. Вікові зміни характеру взаємозв`язків показників свідчать про адаптивної функції об`єднання їх в структури. Регресивні зміни одних показників супроводжуються прогресивними змінами інших, адаптуючи систему як до вікових змін організму, так і до вимог середовища.

Карімова А.Р.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!