Проксімологія і хронічне захворювання

З точки зору ситуації для доглядає за хворим родича (УР) можливі три моделі розвитку хвороби: 1) поступове погіршення становища УР в міру прогресування хвороби (найбільш частотна ситуація) - 2) стабілізація ситуації-3) поліпшення ситуації завдяки мобілізації ресурсів сім`ї або особливостям самого УР (наприклад, він і раніше мав досвід догляду за хворими) або фінансової підтримки неформальних спонсорів (Bonduelle, Joublin, 2002).

Хронічне захворювання - тяжкий тягар як для самого хворого, так і для його родини, пов`язане з численними і різноманітними витратами (рис. 1), які в усьому світі тільки в незначній мірі покривають страхові компанії і суспільство, а основні витрати несуть родичі хворого.

Можна виділити три взаємопов`язані складові, що впливають на ступінь вираженості цього тягаря: характер хвороби, історія життя хворого і його взаємодію з навколишнім світом.

При більшості хронічних прогресуючих захворювань члени сім`ї першими приходять на допомогу і грають важливу роль в лікуванні хворого. При цьому догляд за хворим лягає важким тягарем на родича, і цей тягар має безліч психолого-соціальних складових (табл. 1).

Важливо також зазначити, що характер міжособистісних відносин і властиві кожній родині способи їх вираження впливають на особистість хворого і сприяють або заважають мобілізації його залишкових можливостей. Негативні установки деяких членів сім`ї можуть привести до зниження настрою і мотивації хворого до реабілітації, викликати відхід у себе, нереалістичні очікування, почуття провини, гіперзалежністю, відстороненість і відчуженість. Члени сім`ї іноді не приходять до спільної думки щодо хворого, сваряться з ним, стають гіперкрітічнимі і гіпертривожність. Все це знижує когнітивні і моторні здібності хворого, призводить до втрати його незалежності і емоційної лабільності (Glozman, 2004).