Спадковість захворювань наркологічного профілю

Реферат з дисципліни: Психогенетика.

Кузнєцова Дар`я

Москва 2008 р

План реферату:

Вступ

1. Співвідношення генетичних і середовищних детермінант в розвитку захворювань наркологічного профілю;
2. Сімейний анамнез як джерело інформації про схильність до захворювань наркологічного профілю.
3. Об`єкт і методи дослідження;
4. Результати та їх обговорення;

висновки

література

Вступ

Ризик розвитку психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання психоактивних речовин (F10-F19 згідно МКБ / ICD-10), або, інакше кажучи, захворювань наркологічного профілю представлений двома компонентами: 1) «ризиком почати» наркотизацію (алкоголізацію) і 2) «ризиком стати »наркоманом (алкоголіком). «Ризик почати» визначається, в основному, соціально-психологічними факторами, а «ризик стати» - головним чином, факторами біологічними, спадковими. Обтяжена спадковість ускладнює лікування захворювань наркологічного профілю, погіршує прогноз. Тому вивчення співвідношення генетичних і середовищних детермінант в розвитку наркозахворювань є актуальним завданням.

Співвідношення генетичних і середовищних детермінант в розвитку захворювань наркологічного профілю.

Перш ніж перейти до опису власне генетичних досліджень, необхідно відзначити одну важливу особливість наркологічних захворювань. Мова йде про вік їх маніфестації. Справа в тому, що хворих наркологічного профілю з віком менше 13-14 років практично немає. Для більшості хворих період прилучення до алкоголю, наркотиків та інших речовин, що викликають залежність, починається у віці 15-17 років. Ще пізніше хворі потрапляють в поле зору лікарів, ставляться на диспансерний облік. Таким чином, особи молодше 17 років повинні бути виведені за рамки дослідження, оскільки вони ще просто «не дожили» до віку прояви відповідних генетичних схильностей в фенотипі, і їх облік може істотно спотворити вигляд підлягають аналізу закономерностей.Наіболее доступним методом обстеження є опитування. Незважаючи на простоту, цей метод дозволяє отримати дуже важливу інформацію про спадковість хворого. Часто сам пацієнт погано орієнтується у своєму родоводі, тому відсутню генеалогічну інформацію отримували у матерів больних.Методом опитування матерів пацієнтів з`ясовували наявність у хворих на опіоманію родичів першого та другого ступеня споріднення. Всі форми наркологічних захворювань у них розглядалися як один фенотип. Для сумісності з офіційними статистичними даними враховували тільки тих родичів, які стаціонарно лікувалися з приводу алкоголізму або наркоманії в державних медустановах і були живі на момент обследованія.Генетіческій аналіз включав тестування менделевской моделі успадкування і компонентне розкладання загальної фенотипова дисперсії. При тестуванні моногенной моделі обчислювалися сегрегаційні частоти, їх помилки і достовірність відмінностей з теоретично очікуваними Сегрегаційний частотами. Для компонентного аналізу успадкування обчислювалися коефіцієнти кореляції і їх помилки в парах батьки-діти (r_op) І сібси (r_sb) По D.S.Falconer, а потім проводилося розкладання загальної фенотипова дисперсії на генетичну і средовую складові відповідно до формул:

G_a = 2r_op

G_d = 4 (r_sb - r_op)

G_t = G_a + G_d

E = 1 - G_t,

де:

r_sb - коефіцієнт кореляції між сибсами;

r_op - коефіцієнт кореляції між батьками і дітьми;

G_a - адитивна складова генетичної компоненти;

G_d - домінантна складова генетичної компоненти;

G_t - загальна генетична компонента;

E - средовая компонента.

Вивчення родоводів 500 хворих на опіоманію виявило сімейне накопичення випадків алкоголізму. Так, з 3287 родичів хворих опиомании 421 осіб або 12,3% страждали на алкоголізм, у той час як в популяції частота алкоголізму 1,8% [5]. Серед 445 батьків хворих опиомании страждали алкоголізмом 168 осіб, або 37,7%, а серед 472 матерів - тільки 17 осіб, або 3,6%. Серед 251 сібса опиомании частка алкоголіків нижче, ніж у батьків - 2,4% (6 осіб), і вражені тільки брати. В цілому серед 1168 родичів опиомании першого ступеня споріднення алкоголіки становили 16,3% (191 осіб), причому серед чоловіків - 32,5%, а серед жінок - 2,7%. Висока частка алкоголіків і серед родичів другого ступеня споріднення - 10,4%. Таким чином, у наявності сімейне накопичення випадків алкоголізму в родоводів пробандов-опіоманов.Отмечено також сімейне накопичення наркоманії. Якщо в популяції наркомани становлять 0,14%, то серед родичів пробандів їх частка в 10 разів вище - 1,46% (48 осіб). При цьому наркомани відзначені, в основному, в поколінні пробанда (46 осіб) і, як правило, вражені братья.Такім чином, серед 917 осіб батьків пробандів, 187 осіб мали патологічний фенотип (185 випадки алкоголізму і 2 наркоманії), а серед 251 сібса пробанда патологічний фенотип мали 52 людини (46 випадків наркоманії та 6 алкоголізму). Аналогічним чином сукупна популяционная частота захворювань наркологічного профілю (Q_p= 0,0195) була розрахована як сума популяційних частот алкоголізму (Q_pa= 0,0181) і наркоманії (Q_pd= 0,00141) серед населення України старше 17 лет.Для сегрегаційного аналізу сім`ї, з яких відбувалися пробанди, відповідно до фенотипом батьків розподілялися на три групи: 1) батьки не страждають на наркологічні заболеваніямі- 2) один з батьків вражений алкоголізмом (наркоманією) і 3) обидва батьки вражені алкоголізмом (наркоманією). В обстеженій нами вибірці у 322 хворих на опіоманію обоє батьків були здорові (не алкоголік і не наркомани), в 169 випадках один з батьків (зазвичай батько) страждав на алкоголізм чи наркоманію (2 випадки). У 9 пробандов обоє батьків були алкоголіками. Для перших двох типів сімей були обчислені сегрегаційні частоти, виходячи з моногенно-рецесивною моделі успадкування. Порівняння отриманих сегрегаційний частот (0,115 і 0,317 для першого і другого типу сімей) з теоретично очікуваними для передбачуваного типу успадкування (0,25 і 0,50 відповідно) дало підставу з високим рівнем достовірності відкинути цю модель (табл. 1).

Таблиця 1 Аналіз моногенной моделі успадкування

фенотипи батьків	Кількість сімей (N)	Кількість дітей		Сегре. част. Набл. (SF)	Ошиб. Сегре. Част. (SSF)	Сегре. част. теор. (SFt)	Крит. дост. разл. (t)	p
		Всього дітей (T)	З них наркохворих (A)
обидва здорові	322	444	336	0,115	0,029	0,250	4,687	lt; 0,001
один вражений	169	289	207	0,317	0,043	0,500	4,317	lt; 0,001

Неспроможність моногенной моделі успадкування стала підставою аналізу захворюваності в рамках полігенною моделі. Дана модель передбачає, що хвороба формується під контролем генотипу і навколишнього середовища (так зване мультифакториальное спадкування), тобто відноситься до групи захворювань з спадковим предрасположеніем.Генетіческій аналіз мультифакторіальних ознак (компонентний аналіз) проводили з використанням коефіцієнтів кореляції між родичами, які обчислюють за рівняннями альтернативної і квазінепереривних моделей. Відповідно до альтернативної моделі схильність наркоманії визначається геном з сильним ефектом (головним геном). Квазінепереривних модель з пороговим ефектом передбачає, що схильність наркоманії визначається безліччю генів, що діють аддітівно.Разлічіе в цих двох моделях полягає в тому, що згідно з першою формування наркоманійного фенотипу відбувається при успадкуванні нікого альтернативного генетичного фактора (гена, групи зчеплених генів), а в другому випадку для розвитку наркоманії необхідно досягнення порогового значення «дози» генів. Коефіцієнти кореляції (табл. 2), обчислені в парах батьки-діти (r_op) І сібси (r_sb), Використовувалися для розкладання загальної фенотипова дисперсії на генетичну (G_t) І средовую (E) складові в рамках зазначених моделей.

Таблиця 2 Компонентний розкладання загальної фенотипова дисперсії

показник	модель спадкування
	Альтернативна	квазінепереривних
rop ± Sop	0,1881 ± 0,0014	0,5091 ± 0,0696
rsb ± Ssb	0,1914 ± 0,0027	0,5132 ± 0,1309
Ga ± SGa	0,3762 ± 0,0014	1,0181 ± 0,0696
Gd ± SGd	0,0132 ± 0,0041	0,0165 ± 0,2005
Gt ± SGt	0,3894 ± 0,0055	1,000 *
E ± SE	0,6106 ± 0,0055	0,000 *

* - формально частка генетичної складової більше 1, а середовищної - менше 0.

Однак, такі значення не мають біологічного сенсу і тому в подібних випадках G_t і E прирівнюються до 1 і 0 соответственно.Результати компонентного аналізу свідчать про те, що частка генетичного впливу у формуванні наркоманії як в рамках альтернативної, так і квазінепереривних моделі досить висока. Якщо допустити існування головного гена, що обумовлює схильність захворювання (альтернативна модель успадкування), то внутрипопуляционной розрізнення за ознакою наркоманії на 28,9% обумовлені генотипом, а на частку факторів середовища доводиться 71,1% популяційного різноманіття. Згідно квазінепереривних моделі успадкування, частки генетичної та середовищної компонент відповідно рівні 84,3% і 15,7% .Таким чином, опиомании формується під контролем генотипу і навколишнього середовища, тобто відноситься до захворювань з спадковою схильністю. Розподіл випадків алкоголізму і наркоманії в різних поколіннях родичів опиомании може бути задовільно описано в рамках альтернативної і квазінепереривних моделей успадкування. В альтернативній моделі успадкування 28,9% внутріпопуляціонних відмінностей за ознакою наркопатологіі обумовлені генотипом. У квазінепереривних моделі успадкування 84,3% фенотипічного різноманітності в популяції за ознакою наркопатологіі обумовлено генотипом.

Сімейний анамнез як джерело інформації про схильність до захворювань наркологічного профілю.

У літературі неодноразово обговорювалося питання про спадкову основі захворювань наркологічного профілю (ЗНП). В даний час ЗНП розглядаються як результат взаємодії відповідної генетичної схильності і факторів зовнішнього середовища (Л.О.Атраментова, 1991- S.M.Jurd, 1992 P.Coleman, 1993 і ін.). При цьому вважається, що ризик проби наркотичної речовини визначається, в основному, факторами середовища, а ризик розвитку хворобливої пристрасті до нього обумовлений генетичною схильністю (Б.М.Гузіков, 1991) Звідси випливає, що особи зі спадковою схильністю до ЗНП утворюють групу підвищеного ризику. Своєчасне (тобто до розвитку хвороби) виділення такої «групи ризику» дозволило б зосередити профілактичні зусилля по відношенню до даного контингенту і суттєво підвищити їх ефективність. Саме цим визначається потреба в методі раннього виявлення осіб, схильних до ЗНП.Однако в доступній літературі опису такого методу виявити не вдалося. Разом з тим, передумови для створення такого методу існують. До них, зокрема, відносяться особливості поширення деяких захворювань в сім`ях, з яких відбуваються пацієнти c ЗНП.Так, наприклад, відомо, що число випадків наркозахворювань у родичів хворих на алкоголізм чи наркоманію виявляється істотно вище, ніж в популяції (J.Knop, 1994 ). Крім того, відомий цілий ряд ненаркологіческіх захворювань, які в поколіннях стійко супроводжують наркопатологіі в уражених нею сім`ях. До них відносяться: психопатії (В.С.Бітенскій і ін., 1989- CADeJong et al., 1993), депресії і фобії (W.Maier et al., 1994 JGHovens et al., 1994), а також шизофренія (E.Cohen, I.Henkin, 1995). Звідси випливає, що ознака наявності у родичів пробанда певних хвороб може розглядатися як маркер його схильності до ЗНП.Весьма важливо, що при такому підході до проблеми інформація, необхідна для вирішення питання про наявність схильності, може бути отримана шляхом простого збору даних сімейного анамнеза.Такім чином, мета цієї роботи - вивчення можливостей оцінки заходів схильності пробандов до ЗНП за даними їх сімейного анамнезу.

Об`єкт і методи дослідження.

Інформацію про склад сімей, з яких відбувалися хворі опіоманію, а також про наявність родичів, які страждають будь-яким захворюванням, і про ступінь їх спорідненості по відношенню до пробанда, отримували методом опитування матерів пацієнтів (самі пацієнти-опиомана, як правило, погано поінформовані про стан здоров`я своїх родичів) і поміщали в комп`ютерну базу даних. Для сумісності з офіційною статистикою (контрольні дані) враховували лише тих родичів, які коли-небудь лікувалися в державних медустановах і були живі на момент обстеження. Алкоголізм, наркоманії та інші ЗНП в основному маніфестують починаючи з підліткового віку, тому порівняльний аналіз поширеності цих хвороб проводили серед осіб старше 17 років. Порівняння поширеності інших захворювань у родичів хворих на опіоманію і в популяції виконували без вікових ограніченій.Істочніком інформації про поширеність різних груп захворювань в популяції служив офіційний «Звіт Міністерства охорони здоров`я України за 1997 г.» (рубрикація в звіті заснована на МКБ-9, тому в статті також використовувалася МКБ-9) Пару частот різних класів захворювань серед родичів опиомании і в популяції тестували в якості ознак схильності до ЗНП, для чого обчислювали їх діагностичні коефіцієнти та заходи інформативності (Е.В.Гублер, 1978). Найбільш інформативні ознаки-маркери використовувалися в подальшому для визначення ймовірності наявності у пробандів схильності до ЗНП. Дану задачу вирішували методом послідовного статистичного аналізу (Е.В.Гублер, 1978).

Результати та їх обговорення.

Вивчено родоводи 500 хворих на опіоманію (пробандов). В результаті цього отримана інформація про 1168 родичів I ступеня спорідненості (батьки і сібси пробандов) і про 2119 родичів II ступеня споріднення (дідуся, бабусі, дядьки й тітки пробандов) .Як і очікувалося, порівняльний аналіз поширеності різних класів захворювань в українській популяції і серед родичів хворих на опіоманію виявив у останніх сімейне накопичення ЗНП, а також деяких хвороб, які не мають безпосереднього відношення до наркопатологіі (табл. 1).

Таблиця 1 Поширеність (частота) деяких класів захворювань серед жителів України, а також серед родичів хворих на опіоманію I і II ступеня споріднення

Найменування класів захворювань (шифр за МКХ-9)	Все населення України (на 01.01.1998 р 50.245.200 чол.)		Родичі опиомании I ступеня споріднення (тисячі сто шістьдесят вісім осіб.)		Родичі опиомании II ступеня споріднення (2119 чол.)
	Абс. число	%	Абс. число	%	Абс. число	%
Новоутворення (140-239)	1414594	2,8	37	3,2	62	2,9
Ендокринні та обміну (240-279)	1863117	3,7	40	3,4	75	3,5
Крові та кровотворних органів (280-289)	593724	1,2	6	0,5 **	32	1,5
Психічні **** (290-302, 306-319)	1527353	3,0	81	6,9 *	124	5,8 *
Нервової системи і орг. почуттів (320-389)	6644241	13,1	338	28,9 *	480	22,7 *
Наркологічні ***** (303-305)	754639	1,9	239	20,5 *	221	10,4 *
Нервово-психічні **** (290-302, 306-389)	8171594	16,2	419	35,9 *	604	28,5 *
Системи кровообігу (390-459)	13504334	26,7	336	28,8	530	25,0
Органів дихання (460-519)	16755119	33,1	339	29,0 **	660	31,1
Органів травлення (520-579)	5907919	11,7	105	9,0 **	194	9,2 *
Сечостатевої системи (580-629)	3157642	6,2	154	13,2 *	197	9,3 *
Шкіри і підшкірної клітковини (680-709)	2462886	4,9	85	7,3 **	91	4,3
Кістково-м`язової системи (710-739)	3646448	7,2	66	5,6 ***	144	6,8
Вроджені аномалії (740-759)	229663	0,4	6	0,5	8	0,4

Примітки:

* - достовірність відмінності з популяційної частотою на рівні p lt; 0,001;

** - достовірність відмінності з популяційної частотою на рівні p lt; 0,01;

*** - достовірність відмінності з популяційної частотою на рівні p lt; 0,05;

**** - без наркопатологіі (виключаючи захворювання з шифрами 303-305);

***** - щодо дорослого населення України (38,7 млн. Чол.).

Так, наркозахворювань серед родичів хворих на опіоманію зустрічаються в 9,51 рази частіше, ніж в популяціі- захворювання нервової системи та органів чуття - в 2,27 рази, психічні розлади, виключаючи наркопатологію - в 2,13 рази. Однак при опитуванні респондентів було встановлено, що вони не завжди в змозі розрізняти неврологічну і психіатричну патологію у родичів. Так, наприклад, до неврологічних захворювань респондентами нерідко ставилися стану, за описом є неврозами або психопатиями ( «він був такий нервовий, запальний»). Тому для підвищення надійності дослідження була сформована об`єднана група захворювань - «нервово-психічні розлади», що включає захворювання нервової системи та органів чуття, а також психічні розлади, але виключаючи наркопатологію (шифри за МКХ-9: 290-302, 306-389). Захворювання з цієї об`єднаної групи зустрічалися у родичів хворих на опіоманію в 2,24 рази частіше, ніж в популяціі.Среді родичів пробандів також підвищена в порівнянні з популяційної частота захворювань сечостатевої системи (в 2,02 рази), захворювань шкіри і підшкірної жирової клітковини (в 1,37 рази), вроджених аномалій (в 1,28 рази) та деяких інших заболеваній.Чтоби визначити діагностичну цінність ознаки «хворобливість родичів», в парах «популяція - родичі опиомании I ступеня споріднення» і «популяція - родинні і опиомании II ступеня споріднення », для захворювань, відмінності частот яких достовірні, були обчислені діагностичні коефіцієнти (ДК) і заходи інформативності J (x_ij) (Табл. 2).

Таблиця 2 Діагностичні коефіцієнти (ДК) і заходи інформативності J (x_ij) Ознаки «хворобливість родичів» (диференційовано за класами захворювань і ступеня споріднення)

Найменування класів захворювань (шифр за МКХ-9)	Родичі I ступеня споріднення (+1168 чол.)		Родичі II ступеня споріднення (2119 чол.)
	ДK	J (xij)	ДK	J (xij)
Крові та кровотворних органів (280-289)	-3,61	0,012	1,11	0,002
Наркологічні (303-305)	10,21 *	0,944 *	7,28 *	0,309 *
Нервово-психічні (290-302, 306-389)	3,46 *	0,341 *	2,46 *	0,152 *
Органів дихання (460-519)	-0,57	0,012	-0,26	0,003
Органів травлення (520-579)	-1,13	0,015	-1,05	0,013
Сечостатевої системи (580-629)	3,25 *	0,113 *	1,73	0,026
Шкіри і підшкірної клітковини (680-709)	1,75	0,021	-0,54	0,002
Кістково-м`язової системи (710-739)	-1,05	0,008	-0,25	0,001

Примітка:

* - міра інформативності ознаки на рівні J (x_ij) gt; 0,05.

Формально всі варіанти хворобливості родичів з позитивними ДК слід розглядати як маркери схильності до ЗНП, а варіанти з негативними ДК - як маркери стійкості до даної патології. Однак враховувати ознаки з малою величиною заходи інформативності (J (x_ij) lt; 0,05) недоцільно, так як вони незначно впливають на загальну суму інформативності, невиправдано подовжують діагностичну процедуру і збільшують число помилок (Е.В.Гублер, 1978) .В силу цього обмеження з усього різноманіття варіантів хворобливості родичів опиомании в якості маркерів схильності до ЗНП практично використовувалися тільки п`ять (позначені в табл. 2 знаком *). Це - наявність у родичів I-II ступеня споріднення ЗНП і нервово-психічних розладів, а також наявність у родичів I ступеня спорідненості захворювань сечостатевої сістеми.Для зручності маркери схильності до ЗНП були виділені в окрему таблицю і розташовані в ній в порядку убування інформативності (табл . 3).

Таблиця 3 Маркери схильності до ЗНП за даними сімейного анамнезу (в порядку убування інформативності)

Маркери схильності пробанда до захворювань наркологічного профілю	ДK	J (xij)
ЗНП у родича I ступеня споріднення	10,21	0,9448
Нервове і / або психічне захворювання у родича I ступеня споріднення	3,46	0,3413
ЗНП у родича II ступеня споріднення	7,28	0,3088
Нервове і / або психічне захворювання у родича II ступеня споріднення	2,46	0,1520
Захворювання сечостатевої системи у родича I ступеня споріднення	3,25	0,1127

Після того, як було встановлено наведений в табл. 3 ряд маркерів схильності до ЗНП, необхідно було визначити їхню сукупну діагностичну цінність. Для цього слід було: 1) взяти групу осіб, свідомо мають схильність до ЗНП- 2) провести тестування з яких складається осіб за допомогою встановленого набору маркерів і 3) співвіднести чисельність виявлених таким чином осіб із загальною чисельністю группи.В якості осіб, свідомо мають схильність до ЗНП, було вирішено використовувати хворих на опіоманію. У світлі існуючих уявлень ці люди після проби наркотику тому і стали наркоманами, що всі вони в тій чи іншій мірі були схильні до наркозаболеваніям.Тестірованіе хворих опіоманію на наявність схильності до ЗНП здійснювали методом пошуку у них встановлених маркерів і обчисленням суми відповідних їм ДК. Ступінь достовірності висновку про наявність наркопредрасположенності визначалася по таблиці «Величини граничних сум діагностичних коефіцієнтів при різному допустимому відсотку помилок, обчислені за формулою А.Вальда для послідовного статистичного аналізу» (Е.В.Гублер, 1978). Відповідно до результатів такого порівняння хворих розподіляли по групах з різним ступенем достовірності висновку про наявність наркопредрасположенності (табл. 4).

Таблиця 4 Розподіл хворих опійної наркоманією по групах з різним ступенем достовірності висновку про наявність наркопредрасположенності

Група	p *	ДК **	кількість хворих	Відсоток від загального числа хворих
I	lt; 0,05	lt; 13	170	34
II	0,011-0,05	13-19,9	245	49
III	0,001-0,01	20-30	79	15,8
IV	lt; 0,001	gt; 30	6	1,2
всього	500	100

Примітка:

* - вірогідність помилкового висновку про наявність схильності до наркозахворювань;

** - сума ДК маркерів схильності до наркозахворювань.

Встановлено, що в 34% випадків рівень сімейної наркопредрасположенності такий, що на підставі наявних маркерів достовірне висновок про її наявність чи відсутність дано бути не може (plt; 0,05). В інших 66% випадків отриманих п`яти маркерів виявилося цілком достатньо для того, щоб дати такий висновок з прийнятною, хоча і різним ступенем достовірності (plt; 0,05) .Необхідно також відзначити, що рівень достовірності висновку про наявність наркопредрасположенності у пробандів корелює з прогредієнтності наркозахворювань в тих випадках, коли схильність вже реалізувалася у вигляді хвороби. Так, наприклад, середня тривалість ремісій після лікування (при інших рівних умовах) у хворих на опіоманію в групі I з рівнем достовірності висновку про наявність наркопредрасположенності p0,01 - тільки 10,3 ± 9,6 тижнів (відмінності в парах «групи I-II »(t = 2,29) і« групи I-III »(t = 2,37) достовірні, в обох випадках plt; 0,05) Ці спостереження дозволяють припустити, що рівень достовірності висновку про наявність наркопредрасположенності є адекватним відображенням рівня самої наркопредрасположенності, який в свою чергу визначає рівень прогред ентності захворювання в тих випадках, коли воно вже развілось.Достоверность виноситься висновку залежить від числа і значущості виявлених маркерів, а цих маркерів тим більше і вони тим більш значимі, чим масивніше визначає їх схильність. При пробі наркотику носій схильності перетворюється в наркомана тим швидше, чим більш масивною була ця схильність в преморбиде. Клінічно цей процес знаходить своє відображення в прогредиентности наркозахворювань: в темпі формування основних стадій хвороби, в тривалості і якості ремісій, в частоті рецідівірованія.Такім чином, схильність до ЗНП слід розглядати як градуально характеристику з широким спектром значень. Ймовірно, спадкову основу схильності до ЗНП і вказують на неї маркерів становить комплекс генів, що володіють адитивним еффектом.Безусловно, список можливих маркерів схильності до ЗНП не вичерпується наведеними. За попередніми даними, такими маркерами можуть бути деякі конституційні та психологічні ознаки. Безсумнівно також і те, що розширення кола використовуваних маркерів сприятиме підвищенню ступеня достовірності формованих на їх основі висновків.

Висновки.

Сімейний анамнез може служити джерелом інформації при вирішенні питання про наявність і ступінь схильності пробанда до ЗНП.Маркерамі схильності пробанда до ЗНП є: наявність у його родичів I і II ступеня споріднення наркозахворювань і нервово-психічних розладів, а також захворювань сечостатевої системи у родичів I ступеня родства.С допомогою зазначених маркерів можна виявити близько 2/3 від загального числа осіб, що мають схильність до ЗНП.Степень наркопредрасположенності у пробандів корелює з рівнем прогрі діентності наркозахворювань в тих випадках, коли схильність вже реалізувалася у вигляді хвороби.

література

1. Атраментова Л.А. Генеалогічне дослідження жінок, які страждають на алкоголізм і наркоманію // Цитология и генетика. - 1991. - Т. 25, № 6. - С. 26-29.
2. Битенский В.С., Херсонський Б.Г., Дворяк С.В., Глушаков В.А. Наркоманії у підлітків. - Київ: Здоров`я, 1989. - 216 с.
3. Гублер Е. В. Обчислювальні методи аналізу та розпізнавання патологічних процесів. - М .: Медицина, 1978. - 294 с.
4. Гузиков Б. М. Аддиктивное поведінку підлітків як шлях до наркоманії, токсикоманії та раннього алкоголізму // Огляд психіатрії та медичної психології ім. В.М. Бехтерева. - 1991. - № 2. - С. 116-118.
5. Вальд І. Статистичні методи, що застосовуються в генетиці людини // Проблеми медичної генетики. - М .: Медицина, 1970. - С. 130-153.
6. Гузиков Б.М. Адиктивна поведінка підлітків як шлях до наркоманії, токсикоманії та раннього алкоголізму // Огляд психіатрії та медичної психології ім. В.М.Бехтерева. - 1991. - № 2. - С. 116-118.
7. Лісковський Ю.В. Генетичний ризик розвитку алкоголізму // Алкогольна інтоксикація і залежність: механізм розвитку, діагностика, лікування. - Мінськ: Білорусь, 1988. - С. 148-153.
8. Мерфі Е.А., Чейз Г.А. Основи медико-генетичного консультування. - М .: Медицина, 1979. - С. 389.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!