Про статус експериментальної психології

Уже давно став очевидним факт повної невизначеності експериментальної психології (ЕП) як наукової і навчальної дисципліни. Як науки вона повинна мати свій власний предмет дослідження. Однак ні в науковій, ні в довідковій літературі з цього приводу не дається ніяких вказівок. Зазвичай ЕП визначається як область психологічних знань, де застосовуються експериментальні дослідницькі процедури. Звідси випливає, що предметом ЕП можуть бути будь-які факти психічного життя, аби вони вивчалися за допомогою експерименту. Тим самим ЕП стає відрізнити від психології в цілому. Особливо, якщо врахувати, що поняття "експеримент" трактується дуже неоднозначно.

У вузькому сенсі експеримент розуміється як один з емпіричних методів поряд з такими, як спостереження, опитування, тестування та інші. Його головна відмінність полягає в активному, цілеспрямованому та строго регламентованому впливі дослідника на досліджуваний об`єкт. Широке значення експерименту має на увазі включення в це поняття і інших емпіричних методів, де контролюються умови дослідження.

Оскільки у ЕП немає свого специфічного предмета дослідження, то вона не може вважатися самостійною науковою дисципліною. Це швидше нескінченний набір окремих конкретних емпіричних досліджень у всіх сферах психології. І в цьому відношенні характерно формування в кожної психологічної дисципліни свого експериментального розділу, в рамках якого розробляються й удосконалюються відповідні методи. Ілюстрацією такого становища може служити книга В.М.Мельнікова і Л.Г.Ямпольского "Введення в експериментальну психологію особистості" (1985).

Бачення ЕП як антології емпіричних досліджень формується і нечисленними виданнями під назвою "Експериментальна психологія". Такі класичні збірники під редакцією С.Стівенса (1960), П. Фресса і Ж.Пиаже (1966-78), монографія Р.Вудвортса (1950).

Не менш розпливчасто положення ЕП і в навчальній практиці. Найчастіше її розглядають як експериментальний розділ загальної психології. І тоді в курсі ЕП розповідається про деякі з найбільш істотних (з точки зору того чи іншого викладача) експериментальних досягнення світової психології. Ніякої загальноприйнятої системи фактів, що підлягають висвітленню, немає. Не менш звичайною справою є розуміння курсу ЕП як практичного супроводу теоретичних курсів (найчастіше знову-таки загальної психології). Тоді він стає не відрізняється від "Практикуму".

Аналіз положення ЕП в системі психологічних наук дозволяє виділити три основні чинники, що зумовили неясність її статусу: 1) відмінності в трактуванні поняття "експеримент" - 2) перманентна диференціація психології та ускладнення відносин ЕП з іншими розділами психології-3) умовність, хиткість кордонів між теоретичними і практичними дослідженнями і знаннями.

Щоб уникнути подальшої плутанини настав час надати ЕП статус самостійної науки зі своїм предметом дослідження. Тоді цілком природно вважати, що експериментальна психологія - це наука, яка розробляє теорію і практику психологічного дослідження. Основним предметом вивчення ЕП в цьому випадку виступає система методів психології, серед яких особлива увага приділяється емпіричним методам. Подібний підхід починає визнаватися науковим співтовариством, і в цьому відношенні знаменний поява таких робіт як "Експериментальна психологія" В. Н. Дружинін (1997) і "Введення в психологічний експеримент" Т.В.Корніловой (1997).

Нікандров В.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!