Особистість і суспільство. Відносини особистості і суспільства

Особистість і суспільство

Людина як суб`єкт соціальних відносин, носій соціально значущих якостей є особистістю. Поряд з поняттям особистість ми використовуємо і такі терміни, як людина, індивід і індивідуальність. Всі ці поняття мають специфіку, але всі вони пов`язані між собою. Найбільш загальне, інтегративну поняття - поняття людина - істота, що втілює вищий щабель розвитку життя, продукт суспільно-трудових процесів, нерозривна єдність природного і соціального. Але несучи в собі соціально-родову сутність, кожна людина є одиничне природне істота, індивід. Індивід - це конкретна людина як представник роду homo sapiens, носій передумов (задатків) людського розвитку. Індивідуальність - неповторне своєрідність конкретного людини, його природних і соціально-придбаних властивостей. У понятті особистість на чільне місце висувається система соціально значущих якостей людини. У зв`язках людини з суспільством формується і проявляється його соціальна сутність. Кожне суспільство формує свій еталон особистості. Соціологія суспільства визначає психологічні типи даного суспільства.

Особистість має багаторівневу організацію. Вищий і ведучий рівень психологічної організації особистості - її потребностно-мотиваційна сфера - це спрямованість особистості, її ставлення до суспільства, окремих людей, до себе і своїх трудових обов`язків. Для особистості істотна не тільки її позиція, але і здатність до реалізації своїх відносин. Це залежить від рівня розвитку діяльнісних можливостей людини, його здібностей, знань і умінь, його емоційно-вольових та інтелектуальних якостей. Людина не народжується з готовими здібностями, характером і т. Д. Ці властивості формуються протягом життя, але на певній природній основі. Спадкова основа людського організму (генотип) визначає його анатомо-фізіологічні особливості, основні якості нервової системи, динаміку нервових процесів. У біологічної організації людини, його природі закладені можливості його психічного розвитку. Але людська істота стає людиною тільки завдяки освоєнню досвіду попередніх поколінь, закріпленого в знаннях, традиціях, предметах матеріальної та духовної культури. Природні боку людини не слід протиставляти його соціальну сутність. Сама природа людини є продуктом не тільки біологічної еволюції, а й продуктом історії. Біологічне в людині не можна розуміти як наявність у ньому якийсь "тваринної" сторони. Всі природні біологічні задатки людини є людськими, а не тваринами задатками. Але становлення людини як особистості відбувається тільки в конкретних суспільних умовах.

Те, що на перший погляд видається "природними" якостями людини (наприклад, риси характеру), в дійсності є закріпленням в особистості соціальних вимог до її поведінки. Розвиток особистості пов`язано з постійним розширенням її можливостей, піднесенням її потреб. Рівень розвитку особистості визначається характерними для неї відносинами. При низькому рівні розвитку відносини особистості обумовлені в основному утилітарними, "делячеськой", інтересами. Високий рівень характеризується переважанням у неї суспільно значущих цінностей, її одухотвореністю. Регулюючи свою життєдіяльність в суспільстві, кожен індивід вирішує складні життєві завдання. Одні і ті ж труднощі, колізії долаються різними людьми по-різному. Зрозуміти особистість - значить зрозуміти, які життєві завдання і як саме вона, якими вихідними принципами поведінки вона озброєна. Будучи включеною в певні суспільні відносини і обумовленої ними, особистість не є пасивним учасником цих відносин. Індивідуальна життєдіяльність є значною мірою автономною. Особливістю особистості є і її відособленість. Свідомість своєї окремішності дозволяє індивіду бути вільним від довільних минущих соціальних встановлень, диктату влади, не втрачати самовладання в умовах соціальної дестабілізації і тоталітарних репресій. Автономія особистості пов`язана з її вищим психічним якістю - духовністю. Духовність - вищий прояв сутності людини, його внутрішня відданість людському, морального обов`язку, підпорядкованість вищого сенсу буття. Духовність особистості виражається в її сверхсознании, потреби стійкого відкидання всього низького, безмежної відданості піднесених ідеалів, відособленості від недостойних спонукань, сьогохвилинної престижності і псевдосоціальной активності. Але чим примітивніше суспільство, тим сильніше його тенденція до загального уравнительства, тим більше в ньому людей, сліпо підкоряються необхідним стандартам. Людина, що говорить готовими гаслами, перестає піклуватися про своє особистісне самопостроенія.

Якості особистості обумовлені діапазоном її практичних відносин, включеністю її в різні сфери життєдіяльності соціуму. Творча особистість виходить за рамки безпосереднього соціального оточення, формує себе на більш широкій соціальній базі. В особистості може виявлятися перспективність соціуму. Вона може уособлювати майбутнє суспільство, випереджати його сучасний стан. Відокремлення особистості означає її незалежність від вузьких рамок замкнутої групи, є показником розвиненості особистості. Розвиток особистості - формування системи її соціально позитивних якостей - вимагає певних суспільних передумов, соціального запиту, нейтралізації факторів, що ведуть до відчуження особистості. У становленні індивіда як особистості істотні процеси особистісної ідентифікації (формування у індивіда отождествленности себе з іншими людьми і людським суспільством в цілому) і персоналізації (свідомість індивідом необхідності певної представленості своєї особистості в життєдіяльності інших людей, особистісної самореалізації в даної соціальної спільності). З іншими людьми особистість взаємодіє на основі "Я-концепції", особистісної рефлексії - своїх уявлень про самого себе, своїх можливостях, своєї значущості. Особистісна рефлексія може відповідати реальному Я, але може і не відповідати йому. Завищені і занижені рівні особистісних домагань можуть породжувати різні внутрішньоособистісні конфлікти. Життєвий шлях особистості пролягає в конкретно-історичному соціальному просторі. Своєрідність виробництва матеріальних умов, сфери споживання, соціальних відносин визначає спосіб життя людини, стійке своєрідність його поведінки і в кінцевому підсумку - тип особистості.

Кожна особистість формує власну стратегію життя - стійку систему узагальнених способів перетворення повсякденних життєвих ситуаціях відповідно до ієрархією своїх ціннісних орієнтацій. Стратегія життя - загальний напрямок життєствердження особистості. Соціально цінна стратегія - високоморальна самореалізація особистості, вироблення духовно-етнічного та духовно-етичного стилю життя. При цьому життєдіяльність особистості стає внутрішньо детермінованою, а не ситуативно обумовленої. Особистість починає жити своїми соціально осмисленими життєвими перспективами. При відсутності стратегії життя індивід підпорядковується лише поточним сенсів і завданням, його життя не реалізується з необхідною повнотою, знижується мотивація його життєдіяльності, звужуються його духовно-інтелектуальні запити. Всі істотні деформації особистості пов`язані з її саморефлексії, дефектами її самосвідомості, зрушеннями в її смислообразованіі, з особистісним знеціненням об`єктивно значущих сфер життєдіяльності. Найважливішим показником стану особистості є рівень її психічної саморегуляції, опосередкованість її поведінки соціально сформованими стандартами. Особистість характеризується комплексом стійких властивостей - чутливістю до зовнішніх впливів, стійкою системою мотивації, установками, інтересами, здатністю до взаємодії з середовищем, моральними принципами саморегуляції поведінки. Всі ці особливості особистості є інтеграцією генетичних, спадкових і соціально-культурних фактор.

Відносини особистості і суспільства

Для більш повного розуміння особистості на мікросоціологічному рівні необхідно розглянути характер її взаємодії з навколишнім середовищем. Говорячи про навколишнє середовище, ми перш за все маємо на увазі середу соціальну, а саме тих людей, серед яких людина обертається, від яких залежить або які залежать від нього, на яких орієнтується або які орієнтуються на нього. Соціальне середовище - це сукупність соціальних факторів, що впливають на формування і поведінку особистості. Виділяють макросреду (характер суспільного розподілу праці, що випливає з нього соціальна структура суспільства, система освіти, виховання і т.д.) і мікросередовище (трудовий колектив, сім`я, школа). Соціальне середовище особистості визначається відносинами на рівні суспільства в цілому. Взаємодія особистості і суспільства - це взаємопов`язаний процес, з одного боку, активних дій індивіда, здатного змінювати і змінює як соціальне середовище, так і середовище проживання, а з іншого - впливу на індивіда самої соціальної системи і середовища проживання. Відносини, які формуються і реалізуються в процесі такої взаємодії, називаються соціальними. Соціальні відносини - це певна стійка система зв`язків індивідів, що склалася в процесі їх взаємодії один з одним в умовах даного суспільства. По суті це відносини, що складаються між людьми, включеними в різні соціальні групи. Для їх більш повної характеристики звернемося до прикладів. Припустимо, що ви хочете одружитися (вийти заміж). Ви зможете це зробити тільки в тому випадку, якщо встановіть строго певні відносини з іншою людиною і його близькими родичами, тобто такі відносини, які б змусили їх побажати того ж. Ви хочете мати гарну сім`ю. У вас є всі підстави для цього, якщо ви зможете знайти вірний варіант відносин з членами своєї сім`ї. Для того щоб мати просування по службі, мало бути хорошим фахівцем. Необхідно ще вміти побудувати правильні відносини і з начальниками, і з товаришами по службі.

Таким чином все, що ми робимо, є результат соціальних відносин, і що б ми не робили, ми перш за все будуємо, відтворюємо ці відносини. Якщо людина в чомусь досяг успіху, це означає, що він перш за все досяг успіху в умінні встановлювати відносини з іншими людьми. Соціальні відносини - це чисто людський винахід. Тварини, наприклад, як справедливо зазначав К.Маркс, взагалі ні до чого не відносяться. Соціальні відносини є відображенням суспільних відносин і включають в себе два рівні: соціальний рівень: люди ставляться один до одного за посередництвом різних соціальних груп-психологічний рівень: це безпосередньо міжособистісні відносини "людина - людина", "людина - інші люди". Взаємовідносини особистості і суспільства можна розглядати і як діяльність індивіда, який задовольняє свої потреби і переслідує певні цілі в конкретних соціальних умовах. Ці взаємини можна описати за формулою: пошук (особистості) - пропозиції (суспільства) - вибір (із запропонованого). Зв`язки і взаємодії між людьми встановлюються тому, що люди в процесі задоволення своїх потреб залежать у чомусь конкретному друг від друга. Зв`язок, наприклад, між А і Б встановлюється тоді, коли А потрібен Б, а Б потрібен А для виконання соціальних функцій. Про функції в соціології судять по тому, що людина має намір робити, який сенс він вкладає в свої дії і які наслідки вони мають. Для виконання конкретних функцій в процесі соціальної взаємодії на людину покладаються обов`язки. Для виконання цих обов`язків він наділяється певними правами. Права - це форма фіксації принципу "плати і винагороди", що лежить в основі соціальних зв`язків. Функції індивіда і які з них обов`язки і права по відношенню до інших учасників взаємодії визначають соціальний статус людини.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!