Життєві моделі адаптації, самореалізації, самотрансценденции - онтологічний вибір

Психологічна наука виникає в період утвердження міського способу життя і нового промислового способу діяльності, в який втягуються маси людей. Сама реальність і її зміни диктують необхідність адаптації людей до нового способу життя і нових видів діяльності. Саме проблема адаптації стала ключовою темою класичної психології. Як в теоретичному, так і в практичному відношенні психологи вирішують завдання забезпечення умов сприятливого розвитку людини, корекції його поведінки і подолання внутрішніх проблем. Подання про благополуччя і успішності людини грунтувалося на його відповідність соціальним критеріям, що в якості обов`язкової умови передбачало ефективну інтеграцію людини в соціум. Відповідно психологічні проблеми, що виникають у людини, розглядалися як наслідок неефективності його адаптації, а пристосувальні моделі поведінки - як основа успішного життєвого сценарію.

Зміни реальності і незадоволеність частини психологів відривом психологічної науки від життєвих проблем стають підставою виникнення "третьої" психології. Найважливіший об`єкт критики гуманістичних психологів - ідея адаптації як основної мети життя людини. Ключовою темою гуманістичної психології стає ідея самоактуалізації. Модель самоактуалізації, покладена в основу теоретичних уявлень гуманістичної психології про розвиток і повноцінне функціонування особистості, відповідає уявленням свого часу про цілі людського існування, прагнення людини "бути самим собою". Відповідно психологічні проблеми людини розглядаються як наслідок неефективності його самоактуалізаціі- навпаки, успішна самоактуалізація, заснована на реалізації його потенціалу і особистісному зростанні, створює умови психологічного благополуччя.

Однак питання про те, чи вирішує успішна самореалізація екзистенційні проблеми людського існування, залишається дискусійним. В. Франкл, як провідний теоретик в екзистенціальної проблематики сенсу життя, критикував точку зору, відповідно до якої самоактуалізація може розглядатися як кінцеве призначення життя людини.

Основною проблемою екзистенціальної психології є проблема сенсу життя, чинники втрати сенсу, а також умови і механізми його відновлення. "Придушення онтологічного почуття буття" (Р. Мей), на думку екзистенціальних психологів, стає ключовою проблемою нашого часу. Екзистенціальний підхід - в гуманітарній науці і культурі в цілому - виникає як відповідь на кризи сучасного суспільства, а в психології визначає необхідність розвитку тих областей, які відповідали б потребам сучасної ситуації.

В. Франкл звертає увагу на те, що не тільки фрустрація нижчих потреб породжує проблему сенсу (як вважав Маслоу), але і їх задоволення. Проблеми сучасної людини дозволяють поширити це твердження і на вищі потреби людини: не тільки їх фрустрація, але і їх задоволення здатне приводити до виникнення у людини проблеми сенсу.

У зв`язку з цим в психологічному осмисленні та розробці потребує поняття самотрансценденции. Будучи філософським поняттям, воно введено в психологічну літературу екзистенційними психологами. Зокрема, його активно використовує В. Франкл, який вважав самотрансценденції сутністю людського існування.

Емпіричні дані свідчать на користь того, що саме цінності самотрансценденции є потужним підставою життєвих сенсів. Самотрансценденція є такою характеристику існування, яка забезпечує причетність людини буття, що і повертає людину до природних сенсів його існування.

Адаптація, самоактуалізація, самотрансценденція є моделями життєвого сценарію, що обираються людиною. З точки зору екзистенціальної психології людина вибирає своє буття, а через здійснений вибір він фактично визначає себе. У той же час ці моделі є послідовними етапами становлення людини, так як самоактуалізація можлива тільки на основі освоєних пристосувальних стратегій- в свою чергу, самотрансценденція, будучи потенційної онтологічної характеристикою людини, актуалізації на основі особистісної самореалізації.

Гришина Н.В.