Психологічні проблеми тестування інтелекту (історичний і сучасний аспект)

Першим дослідником, що використав в психологічній експеріментатіке «Інтелектуальний ТЕСТ», був Дж. М. Кеттелла. Кеттелл говорив, що застосування серії тестів до великого числа індивідів дозволить відкрити закономірності психічних процесів і тим самим приведе до перетворення психології в точну науку.

Разом з тим він висловив думку про те, що наукова і практична цінність тестів зросте, якщо умови їх проведення будуть одноманітними. Так вперше була проголошена необхідність стандартизації тестів для того, щоб стало можливим порівняння їх результатів, отриманих різними дослідниками на різних випробуваних.

Кеттелл запропонував як зразок 60 тестів, що включали різного роду виміру чутливості, часу реакції, часу, що витрачається на називання кольорів, кількості звуків, відтворених після однократного прослуховування, і ін. Повернувшись в Америку після роботи в лабораторії Вундта і читання лекцій в Кембриджі, він негайно став застосовувати тести в влаштованої ним при Колумбійському університеті лабораторії (1891). Слідом за Кеттеллом і інші американські лабораторії почали застосовувати метод тестів. Виникла необхідність організувати спеціальні координаційні центри по використанню цього методу. У 1895- 1896 рр. в США були створені два національних комітету, покликаних об`єднати зусилля тестологов і додати загальний напрямок тестологіческіх робіт.

Спочатку в якості тестів використовувалися прийоми експериментально-психологічного дослідження. За формою вони походили на прийоми лабораторного дослідження, але зміст їх застосування був принципово іншим. Адже завданням психологічного експерименту є з`ясування залежності психічного акта від зовнішніх і внутрішніх факторів, наприклад, характеру сприйняття від зовнішніх подразників, запам`ятовування - від частоти і розподілу в часі повторень і т. Д. При тестуванні ж психолог реєструє індивідуальні відмінності психічних актів, ні в якому разі не змінюючи зовнішніх умов здійснення цих психічних актів.

Метод тестів набуває широкого поширення. Новий крок в його розвитку був зроблений французьким лікарем і психологом Альфредом Біне (1867-1911), творцем найпопулярнішою для свого часу серії тестів. У 1904 р Міністерство освіти Франції доручило Біне зайнятися розробкою методик, за допомогою яких можна було б відокремити дітей, здатних до навчання, але ледачих і не бажаючих учитися, від страждаючих природженими дефектами і не здатних вчитися у нормальній школі. Нужда в цьому виникла в зв`язку з введенням загальної освіти. Одночасно треба було створення спеціальних шкіл для розумово неповноцінних дітей.

Показником інтелекту в шкалах Біне був розумовий вік, який міг розходитися з хронологічним. Розумовий вік визначався по успішності виконання тестових завдань. Розбіжність розумового і хронологічного віку вважалося показником або розумової відсталості (якщо розумовий вік менше хронологічного), або обдарованості (якщо розумовий вік більше хронологічного).

Шкала Стенфорд-Біне. Основних нововведень в порівнянні з тестами Біне було два: введення в якості показника по тесту коефіцієнта інтелектуальності (IQ) і введення статистичної тестової норми.

Коефіцієнт IQ був запропонований В. Штерном. Штерн запропонував визначати приватне, одержуване при розподілі розумового віку на хронологічний. Цей показник, помножений на 100, він і назвав коефіцієнтом інтелектуальності. Використовуючи цей показник, можна класифікувати нормальних дітей за ступенем розумового розвитку.

Показник IQ, отримуваний за шкалою Стенфорд-Біне, на довгі роки став синонімом інтелекту. Новостворювані інтелектуальні тести стали перевірятися на валідність шляхом зіставлення з результатами шкали Стенфорд-Біне.

Наступний етап розвитку психологічного тестування характеризується зміною форми проведення тестового випробування. Всі тести, створені в першому десятилітті XX століття, були індивідуальними і дозволяли вести досвід тільки з одним випробуваним. Використовувати їх могли лише спеціально підготовлені люди, які мають досить високу кваліфікацію. Ці особливості перших тестів обмежували їх поширення. Практика ж вимагала діагностувати великі маси людей з метою відбору найбільш підготовлених до того чи іншого виду діяльності, а також розподілу по різним видам діяльності людей відповідно до їх індивідуальними особливостями. Тому в США в період першої світової війни з`явилася нова форма тестових випробувань групове тестування.

Необхідність якнайшвидше відібрати і розподілити півторамільйонну армію рекрутів по різного роду службам, школам і училищам змусила спеціально створений комітет доручити А. С. Отісу розробку нових тестів. Так з`явилися дві форми так званих армійських тестів - «Альфа» і «Бета». Перша з них призначалася для роботи з людьми, що знають англійську мову, друга - для неписьменних та іноземців. Після закінчення війни ці тести і їх модифікації продовжували широко застосовувати.

Групові (колективні) тести не тільки робили реальними випробування великих груп, але поряд з цим допускали спрощення інструктування, процедури проведення та оцінки результатів тестування. До тестування почали залучатися люди, які не мають справжньої психологічної кваліфікації, а всього лише навчені проведенню тестових випробувань.

У той час як індивідуальні тести, такі як шкали Стенфорд-Біне, в основному застосовувалися в клініці і для консультування, групові тести використовувалися переважно в системі освіти, в промисловості і в армії.

20-і роки нашого століття характеризувалися справжнім тестовим бумом. Швидке і широке поширення тестології було обумовлено перш за все її спрямованістю на оперативне рішення практичних задач. Вимірювання інтелекту за допомогою тестів розглядалася як засіб, що дозволяє науково підійти до питань навчання, профвідбору, оцінки досягнень і т. Д.

Протягом першої половини XX століття фахівцями в області психологічної діагностики було створено безліч різноманітних тестів. При цьому, розробляючи методичну сторону тестів, вони доводили її воістину до високого досконалості. Всі тести ретельно стандартизувалися на великих виборках- тестологи домагалися того, що всі вони відрізнялися високою надійністю і певної валідність (відповідністю измеряемому психічному властивості). Проте їм властиві певні недоліки. Валидизация виявила обмежені можливості тестів інтелекту: необхідна точність прогнозування на їх основі успішності виконання конкретних, досить вузьких видів діяльності часто вже не досягалася. Була потрібна, крім знання загального рівня інтелекту, додаткова інформація про особливості психіки людини. Виник новий напрям в тестології - тестування спеціальних здібностей, яке спочатку покликане було лише доповнити оцінки тестів інтелекту, а згодом виділилося в самостійну галузь.