Теорії особистості в психології

Типи особистості в психології

Теорія особистості - це сукупність гіпотез, або припущень про природу і механізми розвитку особистості. Теорія особистості намагається не тільки пояснити, а й передбачити поведінку людини. Основні питання, на які повинна відповісти теорія особистості, полягають в наступному:

1. Який характер головних джерел розвитку особистості - вроджений або набутий?

2. Який віковий період найбільш важливий для формування особистості?

3. Які процеси є домінуючими в структурі особистості - свідомі (раціональні) або несвідомі (ірраціональні)?

4. Чи володіє особистість свободою волі, і в якій мірі людина здійснює контроль над своєю поведінкою?

5. Чи є особистий (внутрішній) світ людини суб`єктивним, або внутрішній світ об`єктивний і може бути виявлений за допомогою об`єктивних методів?

Кожен психолог дотримується певних відповідей на поставлені вище питання. У науці про особу склалося сім досить стійких комбінацій таких відповідей, або теорій особистості. Виділяють психодинамическую, аналітичну, гуманістичну, когнітивну, поведінкову, діяльнісних і диспозитивную теорії особистості.

основоположником психодинамической теорії особистості, також відомої під назвою «класичний психоаналіз», є австрійський учений З. Фрейд. В рамках психодинамічної теорії особистість - це система сексуальних і агресивних мотивів, з одного боку, і захисних механізмів - з іншого, а структура особистості являє собою індивідуально різне співвідношення окремих властивостей, окремих блоків (інстанцій) і захисних механізмів.
Аналітична теорія особистості близька до теорії класичного психоаналізу, так як має з нею багато спільних коренів. Найбільш яскравим представником цього підходу є швейцарський дослідник К. Юнг. Згідно з аналітичною теорії, особистість - це сукупність вроджених і реалізованих архетипів, а структура особистості визначається як індивідуальне своєрідність співвідношення окремих властивостей архетипів, окремих блоків несвідомого і свідомого, а також екстравертірованной або інтровертірованной установок особистості.
прихильники гуманістичної теорії особистості в психології (К. Роджерс і А. Маслоу) головним джерелом розвитку особистості вважають вроджені тенденції до самоактуалізації. В рамках гуманістичної теорії, особистість - це внутрішній світ людського «Я» як результат самоактуалізації, а структура особистості - це індивідуальне співвідношення «реального Я» і «ідеального Я», а також індивідуальний рівень розвитку потреб в самоактуалізації.
Когнітивна теорія особистості близька до гуманістичної, проте в ній є ряд істотних відмінностей. Основоположником цього підходу є американський психолог Дж. Келлі. На його думку, єдине, що людина хоче знати в житті, - це те, що з ним сталося і що з ним станеться в майбутньому. Згідно когнітивної теорії, особистість - це система організованих особистісних конструктів, в яких переробляється (сприймається і інтерпретується) особистий досвід людини. Структура особистості в рамках даного підходу розглядається як індивідуально своєрідна ієрархія конструктів.
Поведінкова теорія особистості має ще й іншу назву - «наученческая», оскільки головна теза цієї теорії говорить: наша особистість є продуктом навчання. В рамках даного підходу, особистість - це система соціальних навичок і умовних рефлексів, з одного боку, і система внутрішніх факторів: самоефективності, суб`єктивної значущості та доступності - з іншого. Згідно поведінкової теорії особистості, структура особистості - це складно організована ієрархія рефлексів або соціальних навичок, в якій провідну роль відіграють внутрішні блоки самоефективності, суб`єктивної значущості та доступності.
Діяльнісна теорія особистості набула найбільшого поширення у вітчизняній психології. Серед дослідників, які зробили найбільший внесок у її розвиток, слід назвати, перш за все, С. Л. Рубінштейна, К. А. Абульханова-Славську, А. В. Брушлинского. В рамках діяльнісної теорії, особистість - це свідомий суб`єкт, що займається певне положення в суспільстві і виконує соціально корисну суспільну роль. Структура особистості - це складно організована ієрархія окремих властивостей, блоків (спрямованості, здібностей, характеру, самоконтролю) і системних екзістеціонально-буттєвих властивостей особистості.
прихильники діспозіціонального теорії особистості вважають головним джерелом розвитку особистості фактори генно-середовищного взаємодії, причому одні напрямки підкреслюють переважно впливу з боку генетики, інші - з боку середовища. В рамках діспозіціонального теорії, особистість - це складна система формально-динамічних властивостей (темпераменту), рис і соціально обумовлених властивостей. Структура особистості - це організована ієрархія окремих біологічно детермінованих властивостей, що входять в певні співвідношення і утворюють певні типи темпераменту і рис, а також сукупність змістовних властивостей.

Теорія особистості Фрейда

Погляди Фрейда можна розділити на три області - це метод лікування функціональних психічних захворювань, теорія особистості і теорія суспільства, при цьому стрижнем усієї системи є його погляди на розвиток і структуру особистості людини.

Особистість як триєдність. Фрейд вважав, що психіка складається з трьох шарів - свідомого ( `Над-Я`), предсознательного ( `Я`) і несвідомого ( "Воно"), в яких і розташовуються основні структури особистості. При цьому зміст несвідомого на думку Фрейда не доступно усвідомлення практично ні за яких умов. Зміст предсознательного шару може бути усвідомлено людиною, хоча це і вимагає від нього значних зусиль. У несвідомому шарі розташовується одна з структур особистості - "Воно", яка фактично є енергетичною основою особистості. "Воно" - несвідоме (глибинні інстинктивні, в основному сексуальні і агресивні спонукання), грає головну роль, визначальну поведінку і стан людини. В "Воно" містяться вроджені несвідомі інстинкти, які прагнуть до свого задоволення, до розрядки і таким чином детермінують діяльність суб`єкта. Фрейд вважав, що існує два основних вроджених несвідомих інстинкту - інстинкт життя і інстинкт смерті, які знаходяться в антагоністичних відносинах між собою створюючи основу для фундаментального, біологічного внутрішнього конфлікту. Неусвідомленість цього конфлікту пов`язана не тільки з тим, що боротьба між інстинктами як правило відбувається з несвідомому шарі, але і з тим, що поведінка людини викликається як правило одночасним дією обох цих сил.

З точки зору Фрейда інстинкти є каналами, по яких проходить енергія, що формує нашу діяльність. Лібідо, про який так багато писав і сам Фрейд та його учні і є тією специфічною енергією, яка пов`язана з інстинктом життя. Для енергії, що з інстинктом смерті і агресії Фрейд назву власного імені, але постійно характеризував її існування. Він також вважав, що зміст несвідомого постійно розширюється, тому що ті прагнення і бажання, які людина не змогла з тих чи інших причин реалізувати в своїй діяльності витісняються їм у несвідоме, наповнюючи його зміст. Друга структура особистості - "Я" на думку Фрейда також є вродженою і розташовується як у свідомому шарі, так і в предсознании. Таким чином ми завжди можемо усвідомити усвідомити своє "Я", хоча це може бути для нас і не легкою справою. Якщо зміст "Воно" розширюється, то зміст "Я", навпаки звужується, так як дитина народжується за словами Фрейда з `океанічних почуттям я`, включаючи в себе весь навколишній світ. Згодом він починає усвідомлювати межу між собою і навколишнім світом, починає локалізувати своє "Я" до свого тіла, звужуючи таким чином обсяг `Я`. Третя структура особистості - `Над-Я "не вроджена, вона формується в процесі життя дитини. Механізмом її формування є ідентифікація з близьким дорослим своєї статі, риси і якості якого і стають змістом `Над-Я ". У процесі ідентифікації у дітей формується також Едипів комплекс (у хлопчиків) або комплекс Електри (у дівчаток), тобто комплекс амбівалентних почуттів, які відчуває дитина до об`єкта ідентифікації.

На межі внутрішнього вибуху. Фрейд підкреслював, що між цими трьома структурами особистості існує нестійка рівновага, тому що не тільки їх зміст, а й напрями їх розвитку протилежні одна одній. Інстинкти, що містяться в "Воно" прагнуть до свого задоволення, диктуючи людині таким бажанням, які практично не здійсненні в одному суспільстві. `Над-Я`, в зміст якого входить совість, самоспостереження і ідеали людини, попереджає його про неможливість здійснення цих бажань і стоїть на варті дотримання норм, прийнятих в даному суспільстві. Таким чином "Я" стає хіба що ареною боротьби суперечливих тенденцій, які диктуються "Воно" і "Над-Я". Такий стан внутрішнього конфлікту, в якому постійно знаходиться людина, робить його потенційним невротиком. Тому Фрейд постійно підкреслював, що не існує чіткої межі між нормою і патологією і випробовуване людьми постійна напруга робить їх потенційними невротиками. Можливість підтримувати своє здоров`я залежить від механізмів психологічного захисту, які допомагають людині а то й запобігти (так як це практично не можливо), то хоча б пом`якшити конфлікт між "Воно" і "Над-Я".

Хоча не всі аспекти теорії Фрейда отримали наукове визнання, а багато його положення на сьогоднішній день здаються приналежними скоріше історії, ніж сучасної психологічної науці, неможливо не визнати, що його ідеї вплинули на розвиток світової культури, не тільки психології, але і мистецтва, медицини, соціології. Фрейд відкрив цілий світ, який лежить за межами нашої свідомості і в цьому його величезна заслуга перед людством. Без перебільшення можна сказати, що австрійський психолог і психіатр Зігмунд Фрейд є одним з тих учених, хто багато в чому вплинув на весь подальший розвиток сучасної психології, а може бути і направив її по визначеному шляху розвитку.

Рольова теорія особистості

Рольова теорія особистості - це підхід до розгляду особистості людини, згідно з яким особистість описується за допомогою засвоєних і прийнятих нею або вимушено виконуваних соціальних функцій і зразків поведінки - ролей, які випливають з її соціального стану в даному суспільстві або соціальній групі. Головні положення теорії соціальних ролей були сформульовані американським соціальним психологом Дж. Мидом, антропологом Р. Лінтоном. Перший загострював увагу на механізмах «навчання ролі», освоєнні ролей в ході міжособистісного спілкування (інтеракції), підкреслюючи стимулюючу дію «рольових очікувань» з боку значущих для індивіда осіб, з якими він вступає в спілкування. Другий же звернув особливої уваги на соціально-культурну природу рольових приписів і їх зв`язок з соціальною позицією особистості, а також на призначення соціальних і групових санкцій. В рамках рольової теорії були експериментально виявлені такі феномени як: рольовий конфлікт - переживання суб`єктом неоднозначності або протиборства рольових вимог з позиції різних соціальних спільнот, членом яких він є, що створює стресову ситуацію-інтеграція та дезінтеграція рольової структури особистості - слідства гармонійності або конфліктності соціальних відносин . Розрізняються провідні соціальні ролі, що випливають з соціальної структури суспільства, і ролі, які виникають щодо довільно в групових взаємодію і припускають активну соціальну забарвлення їх реалізації. Найбільш опукло ці особливості рольового підходу представлені в концепції західнонімецького соціолога Р. Дарендорфа, що розглядає людину як деіндивідуалізованих продукт рольових приписів, що в певних умовах відображає відчуження особистості. Подолання однобічності рольового підходу до дослідження особистості передбачає аналіз її властивостей. Роль найчастіше розуміється як соціальна функція, спосіб поведінки, об`єктивно задана соціальною позицією особистості в рамках громадських або міжособистісних відносин. Виконання ролі має відповідати прийнятим соціальним нормам і очікуванням оточуючих людей незалежно від індивідуальних особливостей особистості.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!