Дисморфофобія, або неприйняття власної зовнішності, як хвороба мозку

Дисморфофобія, або неприйняття людиною власної зовнішності, - захворювання досить поширене. У важких випадках дисморфофобія переходить в так званий «синдром Майкла», Тобто непереборне бажання змінювати свій зовнішній вигляд за допомогою пластичних операцій.

В якості основної причини розвитку дисморфофобии фахівці традиційно називали життєві проблеми пацієнта, що витісняються їм у підсвідомість і замінні роздумами про власні фізичні вади.

Зовсім недавно вченим вдалося встановити, що бажання втекти від дійсності в світ вигаданих страждань є аж ніяк не єдиною причиною дисморфофобии. Виявилося що

До речі кажучи, саме ту обставину, що дисморфофобія має фізіологічну основу, пояснює спадкову основу даного захворювання. Так, згідно з даними статистики, дисморфофобія передається у спадок приблизно в 2% випадків.

Фахівці Каліфорнійського Університету під керівництвом професора Фойзнера провели експерименти з використанням ядерно-магнітного резонансу. В ході досліджень були задіяні, як здорові волонтери, так і хворі дисморфофобією.

В ході роботи було встановлено, що хворі дисморфофобією в значно більшому ступені задіюють ліву півкулю при обробці зображень людей, ніж здорові волонтери. В результаті дісморфофобікі сприймають людські обличчя з більшим ступенем деталізації, ніж це необхідно. Тобто людина бачить на обличчі ті деталі, які бачити в нормі не повинен. При цьому можлива і зворотна ситуація: хворий дісморфобіі стирає з лиця деякі деталі, наприклад, веснянки.

Учені поки не можуть дати відповідь на питання, в яких випадках деталі на обличчі будуть стиратися при сприйнятті образу дісморфофобіком, а в яких додаватися. Мабуть, за це відповідає вже психологічна складова захворювання, яка наділяє оточуючих додаткової привабливістю, видаляючи вади з їхніх облич, і принижує свою зовнішність, додаючи до власного зображенню недоліки, які, якщо і можуть бути помічені здоровою людиною, то тільки під мікроскопом.