Створення народної любові до вождя

І сьогодні, в Росії, багато народу обожнюють товариша Сталіна, більш того, багато його обожнюють - виходить що не тільки страх, змушує людей шанувати своїх вождів, але що ж ще?
На думку особливо ностальгують, вся справа в «народності» вождя, турботу про простих людей, а головне, звичайно, в «справедливості» - вище благо для середньостатистичного обивателя. Так, відомий російський публіцист, ректор Санкт-Петербурзького аграрного університету Віктор Єфімов вважає, що любов народу до Сталіна пов`язана з тим, що він реалізовував особливу «концепцію справедливості», впроваджуючи в життя політику більшовизму, яка орієнтована на інтереси більшості.

Мабуть, за ту ж політику «народної справедливості» німці обожнювали Гітлера. Куди б не приїхав фюрер - будь то Східна Пруссія або Гамбург, Саар, Баварія чи Австрія, - люди тисячами збиралися на вулицях в очікуванні зустрічі з ним, іноді простоюючи на морозі, під дощем або в спеку багато годин. Коли він, нарешті, приїжджав, натовп скандував «Хайль!» - і кожен неодмінно бажав потиснути йому руку. На все це йшло кілька виснажливих годин, оскільки ніхто не хотів втекти не торкнувшись «генія» націонал-соціалізму. Та й сам Гітлер завжди був щасливий отримати чергову порцію народної любові, особливо любив він спілкуватися з дітьми, які приносили «дяді Адіком» квіти.

20 квітня, в день народження фюрера, у всій Німеччині наступав справжнє свято. Школярів звільняли від навчання, щоб вони теж могли бути присутніми на великому параді. Вже з середини ночі на площі Вільгельма скупчувалися натовпи, які очікують головного нациста: кожен хотів першим побажати йому щастя. Крім цього Гітлера чекали десятки тисяч листів з привітаннями з усіх куточків країни - він ледве встигав прочитати лише невелику частину з них, до наступної річниці своєї появи на світло.

День народження іншого диктатора - Кім Ір Сена і сьогодні святкується жителями КНДР як «день Сонця». Всі корейці, які досягли повноліття, до сих пір зобов`язані носити значки з портретом «Сонця нації». Ті ж зображення білозубого вождя поміщаються у всіх житлових і службових приміщеннях, в вагонах метро і поїздів - загалом, скрізь, де тільки трапляється порожнє місце, постраждали навіть ні в чому не винні схили прекрасних корейських гір. По всій країні ставляться пам`ятники тільки Кім Ір Сену і його рідним. Вивчення славної біографії «Залізного всеперемагаючого Полководця» починається в дитячому саду і триває в школах і вузах, а його нудно праці заучуються корейцями напам`ять на спеціальних зборах. Діти в дитячих садах хором дякують вождя за своє щасливе дитинство ...

Ймовірно, передчуваючи близьку кончину, «Вічний президент КНДР» (так звучить його офіційний титул) починає готувати наступника - свого сина Кім Чен Іра, заснувавши в країні щось на зразок монархії. Слабкі протести вищих чиновників призвели до зникнення останніх. І в 1980 році задоволений Кім Чен Ір був проголошений офіційним спадкоємцем свого батька. Пропаганда тут же кинулася вихваляти його надлюдську мудрість з запеклої силою - рівно з тієї, з якою вона раніше оспівувала тільки діяння Кім Ір Сена.

Західні ЗМІ припускали, що черговий «Кім» - Кім Чен Ин, син Кім Чен Іра і онук Кім Ір Сена, розділить владу зі своїм дядьком Чан Сон Тхеком. Чи варто говорити, що «геній серед геніїв» і «блискучий товариш» Кім Чен Ин допустити такого ніяк не міг. Тому 11 грудня 2013 року розгубленого дядька під руки вивели із залу політбюро Трудової партії Кореї. Його звинуватили в спробі державного перевороту, корупції, розпусному поведінці, контрреволюційній діяльності і вживанні наркотиків. Пріговор- смертну кару - привели у виконання вже на наступний день. Після чого, здається, корейський народ став ще більше славити свого нового вождя.
Що ж змушує людей любити своїх тиранів? Чому вони виправдовують їх діяння, а іноді й роблять найжахливіші звірства разом з ними?

Про силу
Для російських жінок «сила» є однією з основних характеристик ідеального чоловіка, - каже відомий петербурзький психоаналітик Дмитро Ольшанський. Чим сильніше чоловік, тим він привабливіший - такий висновок соціологів, які досліджували переваги наших співвітчизниць. Само по собі це симптоматично: жінки шукають в своєму супутнику в першу чергу не кохання, не розуміння, що не споріднення, що не близькості, а саме сили. Неначе наше суспільство знаходиться в стані війни всіх проти всіх, тому сила є першочерговим функцією людини для виживання. Це пояснює багато соціальні явища в нашій країні. Тому не дивно, що тиранія в менталітеті російських людей є показником сили і виступає, скоріше, як позитивна риса.

Чи варто дивуватися тому, що і найбільш популярні в народі саме ті правителі, які пролили більше крові, незалежно від їх досягнень. Наприклад, в топ-10 національних героїв Росії тирани потрапляють набагато частіше, ніж реформатори. У цей список майже завжди входить Іван Грозний, проте більшість респондентів вагається з відповіддю, що саме зробив цей монарх для країни, або приписують йому заслуги зовсім інших правителів: об`єднання російських земель, перший цар, наклав на себе татаро-монгольським ярмом.

Зигмунд Фрейд описав феномен ідентифікації з агресором. Він являє собою захисну реакцію психіки, яка вважає за краще ототожнити з образом ворога, злитися з ним, тим самим залишившись для нього непоміченим і зберігши собі життя. Предтечі цього механізму, звичайно, потрібно шукати в мімікрії серед тварин, зокрема, комах, коли, наприклад, муха-жужелиця набуває поперечні смужки на черевці, мімікріруя під осу. Оси приймають муху за одну з собі подібних і не чіпають.
Аналогічним чином працює і ідентифікація з агресором: за «любов`ю» до тирану варто страх і бажання мімікрувати під свого, злитися з образом тирана, щоб залишитися не впізнали. Можна припустити, що любов росіян до сили і мімікрія до тиранії є просто умовою виживання. Згадаймо, що в російській історії майже не було періоду, коли б країна ні з ким не воювала: за останні тисячу років Росія перебувала в стані війни понад 900 років, тобто 90% часу російські гинуть у війнах. Це не рахуючи внутрішніх репресій, в яких за останнє століття держава втратила мільйони людей. Не дивно, що в таких умовах виробився специфічний механізм виживання, виявляється в любові до тиранії і раболіпство перед силою.

Тиранія - це захист
Любов Заева, психоаналітик, фахівець Європейської конфедерації психоаналітичної психотерапії: У психіці кожної окремої людини збережена певна історична пам`ять, архетипічні комплекси, такі своєрідні «файли» з інформацією і переживаннями, які були властиві ще древнім людям. І в своїй любові до вождя-тирану сучасна людина подібний до древньому примітивного людині, який обожнював свого вождя і приписував йому всемогутність.

Всемогутність - це те, чого так внутрішньо бажає людина з маси. Як дитина, він хоче бачити максимальну силу свого вождя-Отця. У давнину вождем найчастіше ставав найсильніший і найкращий воїн, тобто володіє підвищеною природного агресивністю. Плем`я очікувало, що він буде максимально кровожерливий по відношенню до чужих і справедливий до своїх.

Теж ми спостерігаємо і в сучасній історії. Всі ті ж архетипічні моменти. Колективне несвідоме відтворює їх знову і знову. Такий собі колективний невроз. Через магічні дії, ритуали, якесь особливе поведінка невротик хоче заслужити прихильність вищих сил, отримати захист. У тому числі і лідера. А якщо в цю схему додаються параноя і мазохізм, то чим більше буде показано підпорядкування лідеру-Отця, тим більше надія на заспокоєння.

Отже, маса хоче Тирана, тому що в колективній фантазії він агресивніший, тобто ефективний проти ворогів. Він Тиран-захисник. Тирана і бояться, і бажають. Ця амбівалентність почуттів пояснюється самою теорією неврозів.

Якщо ми маємо неприйнятні, але сильні бажання (наприклад, влади, задоволення від поразки когось), вони витісняються. Лібідо, тобто енергія, яка наповнює ці бажання, перетворюється в страх. «Я боюся Тирана, але я насправді в глибині душі хочу бути подібним до нього». «Я не бачу тирана в собі, але хочу бачити тирана в іншому». Тобто Тиран-лідер - це проекція на одну людину заборонених бажань людей з маси.

Фанати Гітлера теж хотіли б мати його влада, організаторські здібності та дозвіл на кровопролиття, на потужний виплеск агресивних імпульсів.

Чим більший тиран при владі - тим більше бажання агресії витіснене в підпорядкованій масі. Через ритуали, підпорядкування маса бажає стати ближче до тирану, заслужити його прихильність, як слабкий дитина намагається роздобути силу батька через причетність з ним. І чим більший тиран приходить до влади і залишається біля керма, тим в більшій регрес знаходиться підпорядкована йому маса.

Якщо є тиранія, значить, це комусь потрібно?
Питання, з одного боку, дуже складний, тому що потрібно врахувати велику кількість змінних, а з іншого - дуже простий, каже Павло Горюнов, соціолог, начальник сектора аналізу молодіжних субкультур санкт-петербурзького ДБУ «Міський центр соціальних програм і профілактики асоціальних явищ серед молоді «КОНТАКТ». Як соціолог можу сказати наступне: все докладно і чудово описано в роботі Теодора Адорно «Дослідження авторитарної особистості». Сам же не надто хочу вільно переказувати думки класика, видаючи їх за свої, та й взагалі - чіплятися за соціологічну теорію в даному випадку сенсу не бачу.

Моя особиста позиція виражається в одній фразі: «А за що їх не любити?» Напевно, на перший погляд звучить цинічно, але поспішаю запевнити, що я людина аполітична і ставлюся до тоталітаризму як до однієї з форм правління, не більше.

Поясню думку: тоталітарний лідер і його режим не з`являються з повітря або випадково, цьому передують політичні, економічні та соціальні передумови. Вони завжди безумовні: якщо в певній державі з`явився диктатор, значить, на даному етапі розвитку нічого іншого бути і не могло. Далі, авторитарний лідер, або, як часто говорять, «тиран», завжди досить чітко і ясно формулює єдину і, що важливо, просту мету, до якої веде держава. Веде так, як вважає за потрібне, проливаючи ріки крові, але для населення мета, безумовно, важливіше.

Якщо без емоцій і моралізму звернутися до будь-якої «тиранії», «на папері» населення від цього тільки виграє: розширення меж держави, науковий і технічний прогрес, зростання авторитету в світі і багато іншого найчастіше є супутниками авторитарності. Приклади з вітчизняної історії: Іван Грозний, Петро Великий - обидва були безумовними тиранами, але при їх правлінні держава інтенсивно розвивалося.

Приклад Німеччини часів Адольфа Шикльгрубера ще більш показовим є - з точки зору науки і техніки держава безумовно було передовим в Європі. І найважливіше: найбільш широкі верстви населення не бачать і не відчувають «тиранії», для них лідер - це «батько», нехай злий, суворий, вимогливий, жорстокий, але «рідний», який хоче їм добра.

Більш того, тоталітарний лідер завжди виступає за найбільш широкі верстви населення, а тиранії піддається меншість (це, звичайно, велика кількість людей, але щодо всього населення - меншість, на думку спадає крилата фраза Сталіна про смерть мільйонів). Також необхідно підкреслити, що після смерті тирана саме вижило меншість (або який переміг ворог) займається «розвінчанням культу» (як би він не називався), а широкі верстви населення покірно погоджуються, так як бачать нову мету.

Не думаю, що це зрада, просто від «любові до ненависті один крок».
Таким чином, утворюється ланцюг: безумовні причини тоталітаризму - інтенсивний розвиток держави - тиранія по відношенню до меншості - розвінчання культу цим меншістю. Перевіряючи правомірність цього висновку, слід звернутися до сталінської епохи:
1) молоде радянська держава і специфіка політичної боротьби середини 1920-х років не могли обійтися без сходження «тирана».
2) єдина мета - побудова нового, щасливого, справедливого ладу.
3) незаперечний науково-технічний прогрес.
4) найчастіше репресіям піддавалася «стара еліта», котра, безумовно, була меншістю.

І нарешті, при тоталітарному режимі найважливішим є єдиний символ, яким і виступає лідер. Якщо завгодно, умовний. Сталін - це не просто особистість і правитель, це символ - бренд, ідея. 99,9% населення в очі його не бачили, але все про нього знали, боялися і любили, оскільки бренд був так сконструйований.

Так що відповісти на питання «За що ж не любити тиранів?» Я не можу. Чому? Тому що я не врахував моральну складову, оцінок нащадків. Велике бачиться здалеку, масово оцінити ступінь жорстокості і кровавости певного лідера можна тільки після завершення етапу його правління.

Отже, логічним і простим виглядає як раз-таки феномен любові населення до тирана. Сучасний європеєць, безумовно, назве Кім Чен Ина тираном, але житель Північної Кореї з цим ніколи не погодиться - не через страх або дурості, а по представленим вище причин.

На закінчення хотілося б всім зацікавленим в даній тематиці порадити фільм Денніса Ганзеля «Експеримент 2: Хвиля», в якому дуже барвисто і зрозуміло показаний феномен тоталітаризму.

Автор Фадєєва Ольго, екпертів Ольшанський Дмитро (психоаналітик), Заева Любов (психоаналітик), Горюнов Павло (соціолог)

Читайте ще
Як стати лідером
Шарль Де Голль президент Франції
Іван Грозний біографія
Рішельє

Увага, тільки СЬОГОДНІ!