Олександр суворов

Найзнаменитіший в російській історії полководець Олександр Васильович Суворов народився в листопаді 1730 року в поважній дворянській сім`ї потомствених військових. Дід майбутнього генералісимуса служив при Петрові Великому генеральним писарем Преображенського полку, а батько, Василь Іванович Суворов,
був денщиком цього імператора. При Єлизаветі він отримав чин генерала. Дитинство Суворова проходило в селі і в московському будинку в Покровській слободі. Уже хлопчиком він відрізнявся вразливістю, гострою спостережливістю і блискучими здібностями У нього рано проявився сильний характер і з`явилися мрії про військову славу Василь Іванович, який не мав особливої схильності до військової справи, думав, що його син, худий і невисокий на зріст, буде робити кар`єру на цивільному терені Однак, поступаючись його прохання, він записав хлопчика в жовтні 1742 р рядовим в лейб-гвардії Семенівський полк.

Протягом п`яти років Суворов значився у відпустці і навчався військовим наукам вдома. У 1747 р його визначили на дійсну службу капралом, в
1749 він був проведений в підпрапорщики, а в 1751 г. - в сержанти. Вступивши в полк, Суворов відразу став справжнім солдатом. ротний командир
писав його батькові: «У нього тільки одна пристрасть - служба, і одна насолода ~ начальство над солдатами. Не було справніше солдата, але зате і не було
більш вимогливого унтер-офіцера, як ваш син. Поза службою він з солдатами як брат, а на службі - невблаганний ».

На 25-му році життя, в 1754 р, Суворов був підвищений до поручика і переведений в армійський Інгерманландський
піхотний полк. У 1756 його виробили в капітани і визначили виконувати
посаду обер-провиантмейстера в Новгороді, а в грудні 1756 року він отримав чин прем`єр-майора.

У 1757 р, в зв`язку з початком Семирічної війни, Суворову доручили укомплектувати резервні батальйони для 17 полків і потім доставити їх в
Східну Пруссію до діючої армії. За виконання цього доручення
він був проведений в підполковники і призначений комендантом Мемеля, де
були зосереджені армійські магазини, що постачали закордонну армію
матеріально-технічним постачанням. Аби не допустити перебувати в тилу, Суворов подав рапорт про переведення його в діючі війська. Прохання його була
задоволена: спочатку він був визначений в Казанський піхотний полк, а потім в штаб головнокомандуючого на посаду чергуванням-майора штабу. В ролі
штаб-офіцера Суворов в серпні 1759 брав участь в Кунерсдорфском битві, а в 1760 р в поході Чернишова на Берлін. У 1761 р на особисте прохання
генерала Берга Суворова відрядили в його корпус на посаду командира Тверського кірасирського полку. У тому ж році він отримав під початок
Архангелогородський драгунський полк. Уже в цій війні в декількох невеликих боях Суворов проявив себе як сміливий і рішучий командир.
Румянцев зазначив його доблесть і писав про Суворова в наказі: «Він швидкий при
рекогносцировке, відважний в бою і холоднокровний в небезпеці ». У 1762 р Катерина II зробила Суворова в полковники і призначила спочатку командиром
Астраханського піхотного полку, а потім, в 1763 р, - Суздальського. Саме
в цей час у нього стала складатися своя військово-педагогічна система,
розробці якої він потім віддав все життя.

Військова кар`єра Суворова починалася в епоху, коли у військовому мистецтві
безроздільно панували кордонна стратегія і лінійна тактика Основне правило кордонної стратегії зводилося до того, щоб рівномірно
розподілити війська на театрі військових дій з метою одночасного
прикриття всіх напрямків. Головним завданням вважалося не знищення ворога,
а оволодіння його фортецями і магазинами постачання. Зазвичай це досягалося за рахунок складного маневрування на флангах і комунікаціях противника. Кордонної стратегії відповідала лінійна тактика, яка отримала найвищий розвиток в прусської армії Фрідріха II. Суть її полягала в
тому, щоб армія, побудована в одну лінію, діяла як один батальйон
по спільній команді. У численних битвах Семирічної війни пруссаки, завдяки прекрасній підготовці і налагодженим діям всіх частин
армійського організму, одержали безліч славних перемог над арміями всій
Європи. Однак, при всіх безперечних перевагах, лінійна тактика име
ла і вельми істотні недоліки. Побудова армії відбувалося дуже
повільно, і діяти вона могла тільки на абсолютно відкритою і рівній
місцевості. Перегрупування в ході битви, повороти і маневрування
були дуже скрутні. Слабким місцем бойового побудови були
фланги, які зазвичай прикривалися кавалерією. Головну роль в настанні виконувала піхота, яка виробляла вогонь плутонга або всією лінією.
Як правило, до рукопашного бою прусська армія не доходила і якщо не
досягала успіху в вогневому бою, то негайно відступала. Штик у військах
Фрідріха вважався оборонним зброєю.

Погляд Суворова на військове мистецтво з самого початку був прямо протилежним. Замість нескінченного маневрування він ставив на перше місце швидкий кидок, рішучий натиск і блискавичний удар в саме чутливе для противника місце. Його правилом було уникати ворога, а,
навпаки, шукати його. Швидкість, раптовість дій були, за висловом Суворова, «душею справжньої війни». «Ворог думає, що ти за сто,
двісті верст, - писав Суворов, - а ти, подвоївши крок богатирський, нагрянь
швидко, раптово. Ворог п`є, гуляє, чекає тебе з чистого поля, а ти изза гір крутих, изза лісів дрімучих налети на нього, як сніг на голову, рази,
Тісно, перекинь, бий, гони, не дай схаменутися ... »Головною метою в будь-якому
битві він ставив знищення ворога і говорив: «відтіснили супротивник -
неудача- знищений - перемога ».

Виходячи зі свого підходу до військового мистецтва, Суворов готував солдатів
зовсім не так, як прусський король. Оскільки однією з головних завдань в
лінійної тактики було дотримання ладу, величезне значення при підготовці
військ тоді відводилося різним стравами вправам, шагістіку, вахтпарадам і взагалі стройової підготовки. Від кожного солдата вимагали не ініціативи, а повного підпорядкування стихії ладу - він постійно повинен був
відчувати себе частинкою цілого. Методика підготовки такого солдата будувалася в прусської армії на широкому застосуванні фізичних покарань.
Завдяки жорстокої муштри людина швидко перетворювався в слухняний автомат. Суворов мав про солдата прямо зворотні поняття і говорив, що «кожен
солдат повинен мати свій маневр ». Замість шагистики він навчав підлеглих наступальному руху і швидким маршах. Вирішальне значення в
бою придавалось не рушничного стрільби, а нищівній штиковій атаці.
( «Куля - дура, штик - молодець», - говорив Суворов.) Муштри він не визнавав і намагався заражати солдатів своєю енергією, своїм прикладом і своїм
натхненням. Все, що повинні були робити і робили його солдати, робив і
він сам. «Учи показом, а не розповіддю», - любив повторювати Суворов. Високий військовий дух він вважав неодмінною умовою будь-якої перемоги і дбав про це нітрохи не менше, ніж про підготовку і навчання солдатів. Він ставився до них суворо, але з любов`ю, і вони платили йому взаємністю. часто
одного появи Суворова в рядах війська було досить для того, щоб
повідомити йому нестримний порив.

У 1768 р, вироблений в бригадири і отримав під своє керівництво
бригаду, Суворов був направлений в складі корпусу генерала Нуммерса проти
польських конфедератів і з великим успіхом діяв проти них в боях під Ландскроні, Замостям і Столович. У 1770 р він був знизало
ван в генерал-майори. У 1773 р Суворова на його власне прохання перевели на турецький фронт в 1-у армію, де він очолив Негоештскій загін.
Тут він відзначився в битві під Туртукаем і особливо при обороні
Гірсово. Гірсово було єдиним опорним пунктом російських військ на
правому березі Дунаю. Прагнучи скинути російських в річку, турки зробили
проти них наступ. Суворов, хоча і мав у своєму розпорядженні загоном в три рази меншим за чисельністю, ніж нападники, вирішив розбити їх у відкритому полі. він
допустив ворогів на близьку відстань, завдав їм втрати артилерією і рушничним вогнем, а потім перейшов в контратаку, перекинув турецький загін і,
стрімко переслідуючи його, завершив розгром. Це справа отримала велику
популярність і зробило ім`я Суворова знаменитим. У 1774 він був проведений
в генерал-поручика і отримав під свій початок корпус. У січні того ж року
відпросившись у відпустку в Москву, він одружився з княжною Варварою Іванівні
Прозоровського, яку посватав йому батько. Але особисті справи не затримали його
надовго. Влітку він був знову на Дунаї і разом з генералом Каменським розбив турків при Козлуджи. Ця була дуже важлива перемога, так як вона привела
до закінчення першої російсько-турецької війни і укладення Кючук-Кайнарджийського миру.

Після припинення військових дій Суворов був відряджений в розпорядження Паніна, який діяв проти Пугачова. Але він прибув в Поволжі вже до кінця повстання, коли Пугачова схопили і видали владі. Суворову залишалося лише приборкати край і припинити буйство башкирцев. В
серпні 1775 року він повернувся в Москву, а в 1776 р відправився до Криму в
складі корпусу генерал-поручика Прозоровського. У 1778 р Суворов зайняв
місце командувача корпусом У 1779 р він командував Малоросійської
дивізією в Полтаві, потім прикордонної дивізією в Новоросійської губернії. У 1780 р його відправили в Астрахань для огляду берегів Каспійського
моря і складання проекту походу в Персію. У 1782 р Суворов очолив
Кубанський корпус, в 1784 р - Володимирську дивізію. Тоді ж він розлучився
з дружиною, численні любовні зв`язки якої за відсутності чоловіка стали на той час надбанням світських пліткарів У 1786 р Суворов
отримав чин генерал-аншефа, в 1787 р був переведений до Катеринослава командиром Кременчуцької дивізії, що обороняла Крим і Кубань. незабаром в
його підпорядкування були також віддані війська по польському кордоні і під Херсоном. Особливе значення на Чорноморському узбережжі тоді грав Кінбурнській
замок, який прикривав Херсон, який був кораблебудівної базою Чорноморського флоту. Суворов наказав зміцнити його редутами і ретраншементи.

У 1787 р почалася друга російсько-турецька війна. У тому ж року 1 жовтня
турки спробували захопити Кінбурн і почали висаджувати великий десант на
Кінбурнській косі в двох верстах від фортеці. На тривожні донесення своїх
підлеглих Суворов відповідав: «Нехай все вилізуть», а сам пішов до обідні.
Коли на косі окопалося до 5 тисяч турків, Суворов вивів проти них свої
війська. Бій був жорстоким. Російські вибили ворога з десяти траншей, але потім
потрапили під сильний вогонь з кораблів і змішалися. Сам Суворов був поранений
картеччю. Коли стемніло, він знову повів солдатів в атаку, яка на цей раз
закінчилася повною перемогою - турки були вибиті з усіх окопів, відкинуті на край коси і майже повністю перебиті. Не більше семисот з них
встигли переправитися на свої судна. Таке славне початок війни відразу підняло настрій і бойовий дух російської армії і надзвичайно обрадувало імператрицю.

1788 року пройшов для Суворова в працях з оборони Криму і спостереженні за
Очаковом, який обклала Катеринославська армія Потьомкіна. У 1789 р
Потьомкін реорганізував діючу армію: дві армії об`єдналися в одну,
на яку покладено було завдання опанувати Бессарабією. Союзниками росіян в цій кампанії стали австрійці. Спеціально для зв`язку між головними
силами російської армії і австрійцями було виділено 3-тя дивізія Суворова В
початку липня, перебуваючи в Бирлад, він дізнався, що турки готують похід на Аджут,
де стояв австрійський корпус принца Кобурга. Стурбований принц запропонував Суворову завдати випереджального удару і напасти на що формується
турецьку армію у Фокшани. Суворов погодився. 18 липня, пройшовши за день
близько 50 верст, він прибув в Аджут. Росіян було близько 5 тисяч осіб,
австрійців - близько 12 тисяч. Їм протистояла 36-тисячна армія Осман паші, що розташовувалася за річкою Путіної у Фокшани. Суворов запропонував Кобург з ходу форсувати річку і двома групами напасти на ворожий табір.
Принц погодився. 20 липня Суворов почав переправу. Турки тричі атакували
його полки, але російські кожен раз відбивали їх. Навівши понтонний міст, вони до
вечора перейшли річку. На наступний день переправилися австрійці. 21 липня
Суворов і Кобург під прикриттям артилерійського вогню побудували свої війська в каре і рішуче атакували турецький табір. Турки не витримали удару
і, кинувши зміцнення, відступили в Фокшанскій замок. після артилерійського
обстрілу був узятий і він. Вороги в безладді бігли, втративши до півтори тисячі
убитими.

Завершивши цієї блискучою перемогою свій короткий похід, Суворов 25 липня
повернувся в Бирлад. Восени стало відомо, що турки збирають 100-тисячне військо у Браїлова і Галаца. Кобург терміново послав до Суворову за допомогою. Упевнившись, що тривога піднята недаремно, Суворов написав
у відповідь лише одне слово «Іду!» і опівночі підняв свої війська по тривозі.
За два дні його дивізія пройшла 70 км, форсувавши при цьому дві річки. вранці
10 вересня Суворов об`єднав свої сили з Кобургом. Разом у союзників
було близько 25 тисяч чоловік. Турки, які стояли таборами між річками Римник і Римну, мали вчетверо більше військ. Кобург пропонував почекати,
Суворов - негайно наступати, а в разі незгоди пригрозив, що почне атаку один. Австрійському полководцю довелося прийняти його план дій. Турецькі сили були розосереджені по чотирьом таборах, розташованих на досить великій відстані один від одного. Чи не чекаючи нападу, турки не встигли приготуватися до бою - окопи, та й ті не до
кінця, були вириті тільки навколо головного табору під лісом Крингу-Мейлор.
Суворов прийняв рішення бити противника по частинах. Наступ союзників почалося вночі 11 вересня. Потай переправившись через Римник,
Суворов з ходу вдарив на перший турецький табір біля села Тиргу-Кукули.
Турки намагалися контратакувати, але не витримали штикових ударів і втекли
до Римніку. Чи не переслідуючи ворога, російські підступили до головного табору у

Крингу-Мейлор, куди вже підійшли австрійці. Незважаючи на сильний вогонь
турок кіннота союзників стрімко атакувала табір, проскочила неглибокі окопи і врубилась у ворожу піхоту. Штиковий удар довершив
справа. Турки в безладді відступили до табору біля села Мартінешті, проте
не затрималися тут і бігли за Римник. Чи не чинив опору і четвертий табір біля села Одоя. Кинувши його, турки шукали порятунку в Браїлові і
Рущуке. Їх офомное військо розсіялася. Всього вони втратили до семи тисяч
людина.

Перемога при Римнику, за яку Суворов отримав титул графа Римнікского, змінила всю стратегічну обстановку на користь союзників. Вся
Молдавія виявилася в руках росіян. У 1790 р військові дії перемістилися до Дунаю, де оплотом турків була потужна фортеця Ізмаїл з тридцятитисячним гарнізоном. Зі сходу, півночі і заходу її оточував 12-кілометровий вал із сімома бастіонамі- перед валом - рів, заповнений водою. Потьомкін виділив для облоги фортеці 31 тисяч солдатів при 500 гарматах і Дунайську флотилію. Недовгий час облога була безуспішною. Всі спроби штурму
не давали результатів. Настала зима. Серед тих, що облягали почалися хвороби.
Тоді 25 листопада Потьомкін призначив командувачем Суворова. Прибувши до Ізмаїла 2 грудня, Суворов оглянув її зміцнення і призначив на підготовку до
штурму десять днів. За цей час було зроблено безліч штурмових драбин і 27 тисяч фашин. Війська безперервно тренувалися, для чого Суворов
розпорядився спорудити подобу ізмаїльських укріплень в натуральну величину - вал і рів. Війська були розділені на три групи, по три колони
в кожній. Всі командири отримали свободу дій, тому що напрямок головного удару не було визначено. О 3 годині ночі 11 грудня війська
зайняли вихідне положення, а через дві години рушили до стін фортеці.
Попереду кожної колони йшли стрілки з фашинами, за ними - робітники з
шанцевого інструменту, а потім - піхотинці з драбинами. Штурм почався одночасно зі товариства сторін. Суворов, спостерігаючи за боєм, розпоряджався резервами, посилаючи підмогу тим, хто більш її потребував. Першими увірвалися на вал колони Львова і Ласси, що наступали із заходу, і колона
Кутузова, яка вела штурм зі сходу. З півдня, переправившись через Дунай,
увірвалася в місто група де Рибаса. Жорстокий бій на вулицях міста тривав ще шість з половиною годин. Останні турки, які закріпилися в кам`яних будівлях, були вибиті артилерією. До вечора Ізмаїл був узятий. «Фортеця Ізмаїльська, - доносив Суворов, - настільки укріплена, настільки велика, і яка здавалася супротивнику непереможною, взята страшним для нього
зброєю російських багнетів ».

У квітні 1791 Суворов був направлений до Фінляндії для «створення положень місць для оборони оной». Уже через місяць на основі особистої рекогносцировки він представив проект зміцнення кордонів і всіх оборонних
заходів на випадок війни зі Швецією. Проект його був схвалений Військовою
колегією. У 1792 р він командував військами, розташованими в Фінляндії - Фінляндської дивізією, Роченсальмському портом і Саймской флотилією. У 1793 р Суворова направили на Україну, де він став на чолі всіх
російських військ, розташованих на півдні країни - в Катеринославській губернії і Таврійської області. Влітку 1794 року його підпорядкували Румянцеву, який
виступив проти Польщі, охопленої національним повстанням під проводом Костюшка.

У цій війні Суворов також здобув кілька блискучих перемог. На початку серпня він на чолі невеликого загону в 4,5 тисячі чоловік виступив на
Брест. По дорозі до нього приєдналися інші російські війська, так що сили
його виросли до 12 тисяч. Здобувши кілька невеликих перемог над поляками,
Суворов 8 вересня опанував містом. Протягом місяця він стягував звідусіль
сили, готуючи похід на Варшаву, і 7 жовтня рушив проти польської столиці, маючи під початку 30-тисячну армію. Поляки, чекаючи його, поспішно
зміцнювали варшавське передмістя Праги. Гарнізон її сягав 30 тисяч чоловік. Великі зміцнення мали дуже складну систему: рови, вали, вовчі
ями. Однак все це не змогло стримати напору суворівської армії. Як і під
Ізмаїлом, він розділив свої війська на окремі колони і 24 жовтня атакував Прагу відразу з трьох сторін. У стислі терміни все укріплення були взяті, 8000 поляків перебито, а вся їх артилерія дісталася російським. Прага,
складалася переважно з дерев`яних будинків, була спалена дотла і до
вечора мала капітулювати. Слідом за нею здалася Варшава. за цю
перемогу Суворов отримав чин фельдмаршала. У 1795 р йому доручили командування над усіма російськими військами в Польщі.

Деякий час після повернення в Росію Суворов проживав в Петербурзі. У 1796 році він отримав нове призначення - командувати Катеринославської дивізією. Але незабаром в його долі сталася крута зміна. коли
померла Катерина II, російський престол перейшов до її сина. Ледь прийшовши до
влади, Павло I почав реорганізовувати армію на прусський манер: з`явилася прусська форма, прусські військові статути, стали насаджуватися шагистики
і вахтпаради. Суворов скільки міг опирався цій реформі: не вводив в
своїх військах нових статутів, відмовився ліквідувати штаб, допускав і інші непослуху. Його норовистість, нарешті, викликала гнів Павла. У 1797 він
звільнив Суворова у відставку без права носіння мундира. Фельдмаршала заслали в його маєток Кончанское. Йому було заборонено вести переписку, виїжджати і зустрічатися з ким би то не було зі своїх сусідів.

У 1798 р, коли на порядок денний постало війна з Францією, Павло спробував помиритися з Суворовим і викликав його в Петербург. Однак фельдмаршал
не захотів йти назустріч його побажанням. З`явившись в палаці, він почав
чудити і майже відкрито насміхатися над новими порядками. На навчаннях,
які люб`язно влаштував для нього імператор, Суворов бігав, метушився між
взводами, вдавав, що не може впоратися з плоскою форменого капелюхом
прусського зразка: раз у раз хапався за поля і кидав її. З обличчя не
сходило прояв крайнього подиву і здивування, і він щось постійно
шепотів собі під ніс. Нарешті Суворов голосно сказав своєму племіннику
Горчакову: «Не можу, черево болить!» І пішов з навчань. Павло був в люті, хоча
щосили намагався не показувати цього. Примирення не відбулося - через кілька днів Суворов відпросився назад в свої маєтки.

Опала Суворова скінчилася в лютому 1799 г. Після оголошення війни
Франції Павло, з огляду на наполегливих прохань Віденського двору, змушений був
повернути знаменитого полководця в армію і поставив його на чолі російського
закордонного корпусу, що діяв в Італії. 4 квітня Суворов прибув в
Валеджио і прийняв командування союзними російськими та австрійськими військами. Всього в його розпорядженні було близько 48 тисяч солдатів. Ознайомившись з ситуацією, він негайно виступив проти французів і 14 квітня
вийшов до річки Аді. Французький головнокомандувач генерал Моро завчасно приготувався до оборони - підірвав всі мости через річку і зміцнився
на її західному березі. Суворов наказав наводити переправу і форсувати річку
у Треццо і Кассано. Моро не зміг перешкодити цьому і був відкинутий. Чи не
зупиняючись ні на хвилину, Суворов рушив до Мілану, який капітулював без бою. Потім здалися Тортона, Маренго, Турин. Французи відступили до Генуї. З півдня Італії на допомогу Моро підійшла армія генерала Макдональда. Встановивши між собою зв`язок, французькі генерали вирішили наступати з двох сторін на Олександрію, де розташовувалися головні сили Суворова. Основна роль при цьому відводилася ар "Академії Макдональда. Розгадавши їх задум, Суворов вирішив бити противників по частинах. Прикрившись від Моро з
півдня, він зробив потужний 80-кілометровий марш і в зустрічному бою на річці Треббии 7-8 червня вщент розгромив Макдональда. «Це
битва була найспекотнішим, - повідомляв Суворов ерцгерцогу Карлу, - вся
річка Треббія була у вогні, і тільки висока хоробрість нашої армії могла
перемогти супротивника, бився з оточенням опором ».

В наступному місяці російські та австрійці взяли Мантуї і форт сервали.
До Суворову підходили резерви - в кінці липня він мав під початком близько
50 тисяч. У французів тим часом змінився командувач - замість Макдональда і Моро був призначений Жубер. На початку серпня він почав наступ
від Генуї на схід і зосередив свої війська у Нови. Суворов очікував його
на північ від цього міста на заздалегідь підготовлені позиції. 4 серпня сталося рішучий бій. Ключовим пунктом французької позиції був
місто Новий на правому фланзі. Суворов зібрав проти нього свої головні сили,
але бій почав з відволікаючого удару по лівому флангу французької позиції. Під час цієї битви Жубер був убитий. Змінив його Моро послав на лівий фланг частина сил з правого. Чекав цього Суворов в 8 ранку
почав наступ на Нови. Запеклий бій тривав п`ять годин але
не приніс очікуваного успіху. Тоді Суворов посилив натиск на лівому фланзі
і в центрі, ввів в бій свіжі резерви, і до вечора французи були перекинуті. Втративши до 20 тисяч убитими, вони на другий день в безладді відступили.

Розвиваючи наступ, Суворов припускав далі вторгнутися до Франції, але замість цього отримав припис з Петербурга рухатися до Швейцарії. Тут була зосереджена 84-тисячна французька армія Массена.
Проти неї прямувала 40-тисячне австрійська армія і російський корпус
Римського-Корсакова. Суворов, який повинен був очолити всі ці сили,
перед початком походу мав всього близько 17 тисяч російських і 4 тисячі австрійців. 10 вересня він виступив з таверни на північ і 13 вересня вдарила по
французам, які займали Сен-Готардский перевал. Атаковані з фронту і
флангів, вони відступили до Чортову мосту. На наступний день російські збили
їх і з цих позицій, а 15 вересня вийшли до Люцернського озеру. але далі
події розвивалися зовсім не так, як планували союзники. спустившись
в Муттенскую долину, Суворов дізнався, що Римський-Корсаков вже розбитий
Массену і що австрійці спішно відступили зі Швейцарії. Суворов ока
зался один на один з противником, який чисельно перевершував його в кілька разів. Над його корпусом нависла загроза оточення. І скликав раду підлеглих йому генералів, фельдмаршал заявив: «Допомоги нам чекати не від
кого, ми на краю загибелі ... Тепер залишається надія ... на хоробрість і самовідданість моїх військ! Ми росіяни". Вирішено було пробиватися на схід,
через перевали Гларіс, Ельм і Паніці до Іланцу - туди, де стояв корпус
Римського-Корсакова.

19 вересня Суворов рушив вперед дивізію Багратіона, яка після
дводенних запеклих боїв вибила французів з Гларісского перевалу.
За ним йшли головні сили. Тим часом ар`єргард під командуванням генерала Розенберга два дні утримував у Муттенталя головні французькі сили
під командуванням самого Массена. 23 вересня Розенберг наздогнав армію
Суворова. Російські вирвалися з оточення, проте відступ їх було страшно важким. Обірвані, босі і виснажені, потопаючи в глибокому снігу,
війська йшли по вузькій дорозі, іноді по стрімких урвищах. Було дуже холодно. Патрони і снаряди - під кінець. Не тільки офіцери, але і генерали
переносили позбавлення і злидні нарівні з солдатами. З тилу весь час напирала французька армія. Ар`єргард, яким командував Багратіон, доводилося раз у раз вступати в бій. Нарешті, 26 вересня армія вийшла до Іланцу,
а звідти відступила в Аугсбург на зимові квартири. Швейцарський похід, що коштував величезних жертв, успішно завершився.

Як в Росії, так і Європі італійський і швейцарський походи Суворова
викликали здивування. Престиж російської армії піднявся на небувалу висоту.
У жовтні 1799 Суворов був підвищений до генералісимуса і отримав титул
князя Італійського.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!