Причини розлучень в умовах еміграції

Метою цієї роботи є аналіз мотивів і причин розлучень подружніх пар, які емігрували в Німеччину з пострадянського простору. Ми вважали за необхідне проаналізувати віковий склад сімейних пар, їх ставлення до морально-психологічної та побутової захисту, які забезпечує сім`я в чужій соціокультурному середовищі.

Емігрантські сімейні пари в основних країнах діаспори (США, Ізраїль, Німеччина, Канада, ПАР) складають приблизно 85% від загальної кількості емігрантів [Н.С.Хрусталева, 1994, 1996].

Опитування 206 сімейних пар встановив високий відсоток «свіжих» шлюбів (48,8%) серед осіб не тільки молодого, але і зрілого віку. В еміграцію люди прагнуть виїхати зі своїм партнером, тому що сім`я в умовах чужої соціокультурної та мовної середовища є певною психологічною, побутової, моральної і матеріальної захистом. Тенденція до створення сімейної системи підтримки підтверджується даними російських соціологічних досліджень, згідно з якими 92% потенційних емігрантів вважають за необхідне змінювати країну проживання спільно з чоловіком, або з добре знайомим партнером.

Проте, кількість розлучень в емігрантських родинах, досить велике. На жаль, відсутні статистичні дані про загальну кількість розлучень серед колишніх радянських громадян в Німеччині, тому що колишні громадяни Радянського Союзу відразу ж отримують німецьке громадянство і вливаються в загальну статистку німецького населення. Тому ми обмежилися аналізом причин 58 розлучень, де були проаналізовані причини такого рішення обох подружніх сторін.

У 49 з 58 подружніх пар до рішення про необхідність розриву відносин подружжя приходили на 3-4 році еміграції. Це характерно для багатьох груп колишніх радянських громадян (німецьких переселенців і єврейських емігрантів) і пояснюється тим, що після 3-х років життя в чужому суспільстві багато хто з емігрантів, пройшовши найскладніші стадії адаптації, вже в меншій мірі мають потребу в підтримці партнера.

При цьому подружні пари використовують дуже поширену в Німеччині форму «умовного» розлучення, яка називається «гетреннт». Йдеться про офіційне сумісного проживання подружжя, початок якого має бути зареєстровано нотаріусом. Така форма розлучення дозволяє вести роздільне господарство, виплачувати окремо податки, але при цьому зберігати юридичний подружній шлюб.

Серед досліджуваних нами пар подружній стаж до еміграції коливався від 6 місяців до 17 років. При цьому менше року - 7 сімей (12%), від 1 до 3 років (12 сімей (20,6%), 3-6 років (25 сімей (43,1%), 6-10 років - 10 сімей (17 , 2%), 10-17 років (4 сім`ї (6,9%). Відмінності статистично достовірні між третьою і всіма іншими групами, між останньою, другої та четвертої групами, а також між даними першої та другої групи. Статистична обробка проводилася за формулою для груп з малими вибірками.

Нами були виявлені наступні причини розлучень.

1. Неможливість вирішити проблему розлучення до еміграції. В умовах еміграції виявилося, що соціальна захищеність в Німеччині, відсутність майнових суперечок досить швидко приводили до прийняття радикального рішення. Таких сімей було 30 (51,7%) - з них в 1-й групі (4 сім`ї (6,9%), у другій (9 (15,5%), у третій (13 (22,4%), в 4-й (3 (5,2%), в 5-й (1 (1,7%).

2. Тенденція до розірвання шлюбу висока в порівняно молодих сім`ях, де подружній стаж не перевищує шести років (44 (75,9%). Сім`ї з великим сімейним стажем склали 24,1% розпалися пар.

3. Професійна і соціальна невлаштованість подружжя (зазвичай чоловіків). Особи, які мали високий професійний і матеріальний статус в СНД, як правило, в Німеччині його втрачали. Всього таких сімей в 1-й і 3-1 групах було 16 (27,6% від загального числа, 36,4% від складу груп), в 4-й групі - 2 сім`ї (відповідно 3,4% і 20%) . У 5-й групі подібних розлучень взагалі не було.

4. Догляд одного з партнерів в більш благополучну і влаштовану родину. Це сталося 11 раз в 1-3-й групах і 1 раз в 5-й групі. Ініціатива належала жінкам в 8 випадках.

5. Зміна професійного і соціального статусу (найчастіше, успішність в бізнесі) одного з подружжя. Це сталося в 2-х сім`ях 2-ї групи (в обох випадках чоловіки) і в 4-х сім`ях 3-ї групи (у двох випадках ініціатива належала чоловікам і в 2-х - жінкам). 3 чоловіків і 1 жінка пішли з родини, новий шлюб не був укладений.

6. Роздільне проживання подружжя (найчастіше дружина з дитиною в Німеччині, а чоловік в СНД) через появу нового виду зайнятості емігрантів - роботи з країнами СНД.

7. Фіктивні шлюби, коли один з подружжя використовувався як засіб пересування в іншу країну. При цьому по закінченні 3-х років, коли один із подружжя одержує постійний вид на проживання в Німеччині, потреба в «фіктивному» партнері відпадає.

Куликова Є., Ойстрах М., Таслер Е.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!