Самоаналіз к. Хорні

Не применшуючи значення інших представників психоаналітичних праць і шкіл, ми, з огляду на нашу задачу немедичною орієнтації, зупинимося на аналізі

ще одного методу, який стихійно застосовується кожною людиною, а як науковий метод введений і обгрунтований Карен Хорні.

Про Карен Хорні написано багато: і про її теорії «базальної тривожності», і про «невротичної особистості», і про «жіночої психології», і про внесок в феміністський

рух.

Зигмунд Фрейд вважав, що психоаналітичний самоаналіз не може дати достовірних результатів і тому (саме з позиції класичного

психоаналізу) неможливий. Хоча, справедливості заради, варто відзначити, що багато ідей і технічні прийоми психоаналізу Фрейд розробив саме в

Внаслідок самоаналізу. Але він вважав це лише ранньої дослідницької стадією формування психоаналізу, а не методом, який може бути

запропонований і доступний іншим саме з метою психотерапії.

Карен Хорні (1895-1952), представниця неофрейдизму, вважає, що самоаналіз цілком може ефективно застосовуватися при обов`язковому дотриманні

наступних вимог:

1. У клієнта повинен бути сильний і стійкий мотив для самопізнання. Цей мотив повинен не слабшати протягом тривалого і важкого процесу

самопізнання.

2. Приступаючи до самоаналізу, клієнт повинен бути озброєний необхідним мінімумом знань про несвідоме і його вплив на психічні стани і

поведінку людини, а також про основні методи техніки психоаналізу. Для цього треба пройти відповідну підготовку під керівництвом досвідченого

психоаналітика. Клієнт повинен бути переконаний в необхідності безжально відвертого погляду на себе, свої проблеми і їх справжні причини.

Справжню користь психоаналіз, що проводиться досвідченим психоаналітиком, може принести в поєднанні з виконанням індивідом домашніх завдань.

І все ж, як показує практика, механізми самозахисту (неусвідомленого самообману) при проведенні самоаналізу заважають проникненню в

підсвідомість і нерідко спотворюють уявлення про справжні причини проблеми, що заважає її вирішення.

Однак ми вважаємо, що стосовно до наших завдань психолого-педагогічної психотерапії самоаналіз може бути досить ефективним

інструментом самокорекції і самовдосконалення при неодмінною коригуванні своєї самооцінки, при зіставленні її з більш об`єктивними

показниками (думкою інших, аналізом конкретного поведінки і діяльності).

Ми не будемо тут заглиблюватися в теорію і практику самоаналізу К. Хорні, так як він є головним чином теорію і практику психоаналізу

стосовно до самого себе.