Добро і зло

Одного разу, ще при соціалізмі фізрук однієї зі шкіл Узбекистану на весняних канікулах влаштував старшокласникам похід в передгір`я Паміру. На третій день шляху його вкусила гюрза, і відразу з`ясувалося що сироватку забули.

Фізрук все зробив як треба: надрізав шкіру, висмоктав кров, припік ранки, але рука набрякала на очах. У розпачі він розіслав хлопців по околицях і незабаром примчав старий чабан, який кочував неподалік з отарою. Після короткого огляду він сказав що справи кепські і потрібно поспішати, оскільки найближчий медпункт неблизький. До цього часу рука вчителя перетворилася буквально в колоду. Старий посадив його собі за спину і пустив коня в галоп.

Однак, незабаром вчитель став втрачати свідомість, і тоді чабан сказав: - Злазь, ти вже не можеш їхати, треба йти пішки. Хлопець, звалившись на землю, відповів що все скінчено і з місця він не зрушить. Старий змусив його встати його і гнав кілька годин з криком і лайкою, іноді стьобаючи Камчия. Коли, вже вночі, вони дісталися до медпункту в аулі, лікар сказав що сироватка тепер без потреби, від інтенсивної фізичної роботи отрута в крові перегорів.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!