Страх телефонних розмов - що робити?

Кожен раз коли треба подзвонити незнайомій людині, а вже тим більше в організацію ви відчуваєте невпевненість, внутрішній дискомфорт, мова починає зрадницьки комкать слова і заїкатися, а це значить ви з тих хто боїться телефонних переговорів.

Я теж колись боялася, мені було страшно навіть подумати про необхідність набрати чийсь номер і сказати невидимому абоненту, що мені чогось від нього треба. (В живу мені завжди було простіше спілкуватися).

Так тривало досить довго, поки я не поміняла місце роботи.
Прихід в нову фірму означав для мене щоденні телефонні переговори, спілкування з рядовими клерками, з їх начальниками, президентами компаній, адвокатами, так з ким завгодно, кожен божий день і у величезній кількості.

Хто б знав, чого мені це коштувало, кожен похід на роботу викликав почуття напруги, кожен дзвінок обертався збитим диханням і поколюванням по шкірі.
Так могло б тривати і далі, але вчитися треба було швидко, і мені спало на думку розкласти свій страх на частини і взяти себе в руки.

Щоб зрозуміти як правильно казати, я вирішила пильніше придивитися до співробітників моєї фірми і зрозуміти як вони спілкуються з людьми, чому їм не страшно як мені. Тоді обома вухами я встановила спостереження за особливо «вдалими учасниками переговорів» і стала запам`ятовувати кліше, які вони найчастіше використовували.

Я побачила, що їм зовсім не страшно, вони віртуозно становили фрази, виголошували довгі монологи, змушуючи абонента слухати себе, запросто «вивуджували» потрібну інформацію, заводили корисні знайомства і навіть фліртували.

потім я подумки поставила себе на місце співрозмовника і представила, що він відчуває коли чує в трубці

Зараз, коли я, «навчена досвідом телефонна бовтанка» стикаюся з таким дзвоном, на обличчя мимоволі натягується посмішка і десь в глибині душі хочеться заспокоїти людину :)

Так як же я розклала свою фобію на частини і змила її в унітаз ?!

Перше, що я зробила - випила валер`янки :), підійшла до телефону і докладно пройшлася по ньому поглядом, усвідомивши, що це всього лише пластмасова штуковина, з набором красивих кнопочок, періодично деренчливий і миготлива своєї зеленої лампочкою, а значить фізично для мене ця штуковина не є небезпечною, що вже добре!

Зрештою, в разі «загрози» цю штуковину можна кинути, замотати шнуром, вимкнути «пілікає голосок», та хоч молотком по ній стукнути! Усвідомлення фізичної переваги над телефонним апаратом розсмішило і порадувало.

Після цього я представила, що на тому кінці дроту, що не хитрий податковий інспектор, а мій старий знайомий з яким ми сто років не чулися. Базікати «зі своїми» куди простіше. Напевно ви і самі помічали, коли той, хто телефонує з вами наче знаком, розмова «клеїться» сам собою.

Що стосується дзвінків вищим чинам, я заспокоїла себе думкою про те, що який би на тому кінці дроту не був начальник - він точно така ж людина як я, він теж дихає, п`є каву, нервує, сперечається з кимось, чистить зуби вранці, будує плани і багато чого ще робить так само як і я! (І до речі цілком може бути, він сам боїться телефонних розмов, але вдало це приховує :)

Усвідомлення цього факту допомогло мені найбільше.

Чи не комкать фрази і вимовляти розбірливо я вчилася поступово, тренуючись поза роботою, представляючи можливі варіанти розвитку розмови, продумуючи відповіді на випадок хамства, відвертого «пофігізму» або попадання «не туди» і навіть на випадок розмови з автовідповідачем, (щоб його власнику захотілося передзвонити).

До речі тут частково допомогло моє минуле, в якому було багато художньої самодіяльності, хор, квн, виступи на студентських конференціях і багато всякого різного.

Я згадала, що всякий раз наші наставники змушували нас широко розкривати рот, правильно дихати, не боятися власного голосу, як би голосно він не звучав і неважливо який бред ти несеш, головне робити це впевнено!

Ще я зрозуміла, що яку б незв`язну нісенітниця я не несла, але починаючи розмову з чіткого проголошення імені співрозмовника (навіть якщо це Христофор ібн Алі магеллановіч) і вимовляючи це все приємним зацікавленим голосом я майже напевно доводила розмову до логічного завершення.

Так у мене стало складатися відчуття, що телефонний дзвінок - це міні радіо спектакль, де я як той, хто телефонує граю головну роль. А раз це радіо спектакль, значить співрозмовник мене не бачить, а значить для власної зручності і комфорту я можу хоч ноги на стіл закинути (тобто зайняти позу начальника), а значить емоційно зрівнятися з тим, кому дзвоню!

У проміжках між робочими дзвінками я дзвонила «своїм». З близькими як правило ніхто з нас не боїться говорити. Після чого одразу ж зателефонувала «чужим», і за інерцією говорила спокійно і правильно, робила так щоб не встигнути усвідомити і злякатися.

Ще я тренувала свою «безстрашність» дзвінками у всілякі довідкові служби, де говорити особливо не треба, зате напрацьовується механічна пам`ять «безпечних дзвінків».

Дзвінки в сусідні відділи теж робили свою справу. (Адже це - то вже точно не страшно!)
Ще мені, як особі вразливою, завжди здавалося, що в разі «невдалого дзвінка» мій співрозмовник буде думати про мене всякі гидоти, злобно хихикати і розповідати всім яка я дурепа!

Насправді, я швидко зрозуміла, що це лише мої вигадки, незнайомій людині немає до вас ніякого діла, у нього повно інших думок, справ і планів, а людей не вміють правильно говорити дуже багато і якщо над усіма іржати, то часу ні на що інше не залишиться. Почасти, усвідомити це мені допомогла психолог Наталя Толстая, у неї дуже прості але функціональні поради.

Під кінець розправи зі своїм страхом я за порадою когось із читаних раніше психологів написала всі свої «страшилки» на звичайний аркуш паперу, який з великим задоволенням запустила в бумагознищувач. Так мій страх був повалений з п`єдесталу пошани раз і назавжди.

У підсумку я прийшла до висновку, що людина здатна сама себе налякати похлеще всяких фільмів жахів. Наша фантазія здатна на багато що і головне в це все не вірити до кінця :)

Зараз я продовжую працювати в цій же фірмі, від колишніх страхів не залишилося і сліду, на зміну їм прийшли досвід, спокій, впевненість, і вміння робити кілька справ одночасно (наприклад вести розмову, друкувати текст, поливати квіти, фарбувати нігті, читати журнал або прибиратися в шафі).

Буду рада, якщо комусь із вас моя історія допоможе впоратися зі своєю «телефонного фобією».