Школа - дитина - батьки. Допомога психолога.

Школярі відгуляли зимові канікули, а значить ті, хто почав процес навчання в цьому навчальному році - наші першокласники, відучилися вже півроку. Разом з ними вчаться їхні батьки. Нинішня система освіти з кожним роком все більше має на увазі саме таке, спільне навчання дітей і батьків. Ймовірно тому, що вчителям так значно простіше. Ще десять - двадцять років тому будь-якому школяреві під силу було самостійно впоратися з домашнім завданням. А такого поняття, що мама звільняється, тому що дитині доведеться йти в перший клас, взагалі не існувало. Все відбувалося само собою: батьки працювали, діти вчилися. Взаємодія батьків зі школою, як правило, обмежувалося щотижневої підписом щоденника і відвідуванням батьківських зборів.

Батьки нинішніх першокласників з першого вересня навчаються разом з дітьми. Підлаштовують під дитини свої розпорядки і змінюють плани, розриваючись між роботою, будинком і тепер ще школою. Якщо не виходить, наймають собі заміну в особі репетитора (гувернера, водія для чада і т.д.) Але, на жаль, і ця заміна, якою б якісною (читай, дорогий) вона не була, здатна вирішувати лише деякі питання: дитині допоможуть зробити домашні завдання і пояснять те, що не донесли викладачі на уроках- відвезуть в школу і зустрінуть після уроків-нагодують. Але крім цих процесів, часто виникають питання, вирішення яких залежить тільки від батьків і їх досвіду взаємодії з освітніми системами. Досвід же зазвичай приходить з другим, третім і т.д. дитиною, або з віком самих батьків. А що робити молодим батькам, що зіштовхуються з подібними проблемами вперше?

Молода мама ділиться з психологом:
- Так як ми з чоловіком обоє працюємо, і забирати доньку після уроків нікому, записали її на продовженого. І все було нормально: вони і домашні завдання там роблять, і годують добре. Але одного разу я приїхала додому раніше, а дочка з дівчинкою з класу у дворі будинку гуляють. Почали розбиратися. Діти сказали, що не захотіли йти на продовженого і вирішили погуляти. І півдня гуляли у дворі, так як «вже великі, і розуміють, що по місту одним гуляти не можна». На наступний день пішли до вчительки, яка веде продовженого, з питанням - як таке могло статися? Вона сказала, що просто подумала, що дітей забрали батьки. Намагаючись не псувати відносини з викладачами на початку навчання, настійно попросили її телефонувати батькам, в разі відсутності дітей. І буквально через тиждень ситуація повторилася. Тепер пішли до класного керівника дочки з проханням про допомогу. Та порекомендувала не звертатися до директора, тому що вчителька продовженого ще молода і треба дати їй шанс. Пообіцяла поговорити з нею. Ми з чоловіком вирішили щодня в кінці уроків дзвонити і уточнювати на місці чи дочка. А на останньому батьківських зборах дізнаємося, що періодично такі ситуації повторюються з іншими дітьми з класу. На що класний керівник знову порадила «не виносити сміття з хати», чи то пак, не повідомляти директору школи, а краще вплинути на власних дітей і пояснити їм, нарешті, правила поведінки в школі.

І що тепер робити? Піти наперекір класному керівнику і вимагати заміни вчителя продовженого? Ризикуючи зіпсувати з самого початку відносини з педагогами і, можливо, викликати проблеми на власну дитину, який залежить від цих педагогів? Або промовчати, сподіваючись на розсудливість семирічних дітей?

Батьків дошкільника ніхто не ставить перед проблемою вибору, тому що дошкільник ще за визначенням нерозумний і малий. У школі ж ситуація змінюється. Щоб отримати повновладні важелі управління дітьми і їх батьками, їх потрібно розділити. Схема стара і водночас дієва - розділяй і володарюй! Тому з перших же конфліктів, які неминуче виникають в будь-який, як там не є чудовою школі, починається обробка батьків.

- Ми з вами робимо одну, спільну справу! Ми повинні діяти спільно і все у нас вийде!

В особливо складних випадках, коли батьки довго не здають позиції, залишаючись у всіх ситуаціях на стороні власної дитини, викладачі підключають до їх обробці шкільного психолога. Який дохідливо, використовуючи розумні аргументи у вигляді тестів, опитувальників та ін. Пояснить-таки нетямущим батькам, що не так з їх дитиною. Чому їх методи виховання неправильні і до чого це призведе, і кого слухати, щоб цього уникнути.

І поступово, крок за кроком, клас за класом, формуються два табори. В одному педагоги і слухняні їм батьки. В іншому - дитина, без будь-яких прав, один на один з усіма своїми проблемами. Тому, що ті, хто за визначенням завжди повинен бути для нього надійним тилом, тепер по інший бік барикад ... І тільки від якості школи залежить, чи буде такий табір спільнотою мудрих дорослих, для яких пріоритет в будь-якій ситуації - особистість дитини та її благополуччя. Або це буде табір противників, для яких дитина - одиниця з маси, завдяки якій виконуються навчальні плани, і виходить зарплата.

Найприкріше, що відрізнити прихильників цих протилежних підходів до освіти, нелегко навіть досвідченим батькам. Учитель будь-якого рівня, при необхідності зіграє роль доброго наставника, що ратує за благо вихованців. Істинне ж особа педагога відомо тільки його учневі. Але хто йому повірить?

А навіть якщо батьки повірять дитині, наважаться піти проти авторитету викладачів, школи, системи освіти? І якими будуть їхні шанси на перемогу?

А які втратили підтримку власних батьків, дітям, тим часом, щоб виживати, залишається одне - об`єднаються один з одним. Проти вчителів, а з ними і батьків. Правда, це вже зовсім інша історія. І назв у неї може бути безліч: «Поганий вплив вулиці», «Наркотики - зло!», «Народяться чи від осики апельсини» і т.д. і т.п.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!