Чому дитина боїться інших дітей?

Чому дитина боїться інших дітей - не може за себе постояти, або навпаки занадто агресивний.

Напевно, такі ситуації знайомі багатьом батькам. Частенько вони закінчуються сльозами, а то і сварками батьків з батьками «кривдників»: мовляв, своїх дітей виховувати треба, щоб вони не ображали оточуючих. Але, на жаль, це допомагає рівно ненадовго, і вже наступного прогулянці ситуація повторюється знову. Малюк немов ціпеніє перед кривдником, покірно віддає свої іграшки, тихенько відходить в сторону, якщо його штовхають, або, впавши, лежить на землі, злякано кліпаючи очима.

Так проявляється перший варіант страху перед іншими дітьми. Його суть батьки зазвичай формулюють так: «Наша дитина не вміє за себе постояти». Однак, як не дивно, це саме «вміння постояти за себе», будучи надмірно, гіпертрофовано виражено, теж свідчить про наявність у дитини такого страху.

надмірна конфліктність в потенційно образливих ситуаціях - це друга форма прояву страху перед іншими дітьми. Дитина, який здається оточуючим забіякуватим або агресивним, насправді в глибині душі може бути дуже не впевнений в собі. Саме ця невпевненість і породжує його загострене сприйняття того, що відбувається, змушує бурхливо реагувати на абсолютно нешкідливі, вчинені без злого умислу, дії інших дітей.

Машу і Костю при всій різниці ситуацій, в яких вони знаходяться, об`єднує одне: вони обидва відчувають дискомфорт, перебуваючи в групі дітей. Вони обидва відчувають, що їх ображають, і кожен з них реагує на те, що відбувається в міру своїх можливостей. Можна констатувати, що виражений страх перед кривдниками призводить до ускладнень в соціальній адаптації дитини аж до повної відмови від відвідування дитячого садка (як це було у випадку з Машею) або ж обговорення питання про виключення з саду (це питання кілька разів піднімався в зв`язку з поведінкою Кістки).

Які ж причини виникнення страху перед кривдниками, який може проявлятися в настільки, здавалося б, несхожих один на одного варіантах? Перша Причина очевидна - це невпевненість дитини в собі і своїх силах. Саме вона змушує дитину мовчки спускати кривдникові з рук все що завгодно або ж, навпаки, кидатися з кулаками на першого зустрічного, мимоволі зачепила вразливе самолюбство такого малюка.

Інший, вельми поширеною причиною може бути відсутність у дитини навичок конструктивного спілкування. Дуже ймовірно, що дитина просто не знає, як треба себе вести в ситуації, коли йому прикро.

Адже, якщо вдуматися, ображатися - це цілком нормально. Ми самі, дорослі, ображаємося по багато разів на день: на свого чоловіка або дружину, на своїх батьків, на своїх дітей, на жінку, яка настала нам на ногу в автобусі, і багато на кого ще. Дитина бачить, як ми поводимося в подібних ситуаціях, і сприймає наші дії як зразок для наслідування, причому іноді, в силу дитячості свого сприйняття світу, трансформує сенс нашої поведінки до невпізнання. Наприклад, засвоївши, що правила хорошого тону вимагають спокійного «вибачте» у відповідь на вільно чи мимоволі заподіяну нам малознайомою людиною образу, дитина може почати стримувати свої страхи і побоювання, тим самим заганяючи в глиб психіки і закріплюючи їх. Або, навпаки, помітивши, що в стані сильної втоми або роздратування ми дозволили собі грубо відповісти кривдникові або навіть застосувати фізичну силу, малюк може вирішити, що саме так і треба поступати завжди. Особливо швидко таку манеру поведінки схоплюють хлопчики, які вважають, що саме так і повинен вести себе «справжній чоловік».

Важливо пам`ятати, що діти в силу особливостей свого мислення не замислюються про причини тих чи інших вчинків, скоєних іншими людьми. Дитина мислить шаблонно: «Мені завдали незручностей, дискомфорт, біль - значить, мене хотіли образити». Ключове слово тут - «хотіли»: малюк в силу егоцентричності свого мислення, яка змушує його вважати себе центром всіх подій, що відбуваються, завжди переконаний, що образливі для нього дії були зроблені спеціально і спрямовані особисто проти нього. Егоцентрічность мислення - це вікове явище, яке з часом проходить. Уже до вступу в школу дитина, як правило, може навчитися вставати на позиції іншої людини і кількість таких «необов`язкових образ» різко скорочується.

Те, що викликає образи в життя, дуже легко і невимушено переживається в грі. Одне і те ж дія може носити для дитини зовсім різне значення: впасти через те, що його відштовхнув пробігав повз сторонній хлопчисько, або ж впасти, пораючись навколо м`яча з друзями, - це абсолютно різні падіння. Перше буде образливим, а друге - зовсім немає, може бути, навіть веселим. На жаль, деякі діти не вміють відчувати грань між грою і життям. Впавши або вдарившись, дитина може «вилетіти» з ігрового простору в житейська, і ось він, привід для образи!

Деякі образи пов`язані з тим, що діти поки ще не навчилися вирішувати виниклі проблеми за допомогою слів. Швидше за все «домовлятися», «змінюватися» і погоджувати свої дії один з одним вчаться діти, у яких багатий досвід спілкування з однолітками: які відвідують дитячий садок, різні гуртки, які контактують з іншими дітьми на ігровому майданчику під час прогулянки. Діти, у яких обмежений досвід спілкування з однолітками, частіше за інших відчувають тривоги і побоювання з приводу реально відбуваються і навіть тільки передбачуваних контактів з іншими хлопцями.

Не можна не назвати ще одну причину появи у дитини страху перед іншими дітьми. Це наші, дорослі, життєві переконання і принципи. Частенько ми замислюємося про те, що життя - це жорстока і несправедлива штука. У розмовах батьків звучать слова «пробиватися з боєм», «вигризати успіх», «розпихати ліктями», «йти по головах». А адже дошкільник розуміє образні вислови з великими труднощами. Його уява відразу малює образ тата, який в касці і з дубиною пробирається до банкомату за зарплатою, або мами, що скаче, як по купинах на болоті, по головах своїх приятельок на гострих підборах-шпильках. У дитини може сформуватися стійке переконання, що він живе у ворожому йому середовищі, де всі тільки й думають про те, як би йому нашкодити. На цьому грунті страх перед можливими образами розквітає особливо яскраво.

Отже, страх перед іншими дітьми проявляється в:

1. «Невмінні постояти за себе»;
2. надмірному бажанні захистити себе і свої інтереси.

Причинами виникнення такого страху можуть стати:

1. невпевненість дитини в собі;
2. обмежений досвід спілкування з однолітками, що приводить до невміння узгоджувати свої дії з діями інших дітей, відрізняти ігрові ситуації від життєвих, розуміти причини вчинків інших дітей;
3. внушенное дорослими переконання в тому, що навколишній світ ворожий і небезпечний.