Як привчити дитину до самостійності?

Дитина вже зовсім великий, 10 років, але без маминого нагадування нічого не зробить. За уроки не сяде, одяг свою не складе і навіть поїсти забуде. Не кажучи вже про те, що всюди його за ручку водити доводиться. Що ж, це ще півбіди, ось коли мама водить за ручку тридцятирічне чадо, це вже зовсім біда. Чому ж так відбувається, і як привчити дитину до самостійності?

Самостійність - це вроджене або придбане якість?

Людські діти народжуються зовсім самостійними і в перші місяці життя тільки до того і прагнуть, щоб скоріше опинитися на ручках у мами. Але це не на довго. Дуже скоро однієї тільки мами стає недостатньо, і дитина приймається активно досліджувати навколишній світ. Стикаючись із заборонами, спочатку він сприймає їх досить спокійно, але вже до двох років в характері маленького чоловічка з`являється щось нове. Вперше малюк усвідомлює себе як окрему особистість і прагне відстояти свої кордони і своє право на самостійність. У відповідь на мамині спроби допомогти заявляє: «Я сам!», Ігнорує заборони, отримуючи відмову в чому-небудь, влаштовує бурхливі сцени. А коли все-таки отримує те, чого так домагався, тут же втрачає до цього інтерес. Кажуть, дитина вередує. Але це не примхи, просто відстояти свою думку для нього набагато важливіше, ніж отримати іграшку як таку. Прагнення до самостійності - якість не вроджена, але природне. Воно характерно для будь-якої людини і найбільш гостро проявляється у віці 2-3 років.

Чому одні діти ростуть самостійними, а інші - ні?

Від батьків, на самій-то справі, не потрібно нічого особливого. Дитину зовсім не потрібно якось спеціально привчати до самостійності, він і так до неї прагне. Досить просто це прагнення не задавити на корню. У батьків, схильних до надмірного контролю, дитина оточений частоколом всіляких «не можна». Будь-які його спроби проявити ініціативу і щось самостійно зробити натикаються на заборони. Який висновок він повинен зробити? Висновок напрошується такий: ініціатива і самостійність в принципі під забороною.

Заборони можуть бути і не прямими. Якщо батьки сприймають несхвально все, що тільки дитина не зробить, це теж зовсім не сприяє формуванню самостійності та активної життєвої позиції. Який сенс щось робити, якщо будь-яка діяльність карається?

А ось мами і тата, які вміють хвалити свого малюка і від щирого серця радіти його успіхам, підтримувати ініціативу, а іноді просто-напросто не втручатися в важливі дитячі справи, цілком можуть розраховувати на те, що їх дитя виросте заповзятливим і самостійним.

Невже треба все вирішити?

Дитина не усвідомлює багатьох небезпек навколишнього світу, не розуміє і далекосяжних наслідків своїх вчинків. Філософськи спостерігати, як малюк засовує гвоздик в розетку або грає на проїжджій частині, звичайно, вкрай ризиковано. Нехтувати призначеними лікарем уколами і таблетками теж не можна, хоча дитю вони зовсім не подобаються. Ні, дозволити все і просто надати двох-трирічного малюка самому собі ніяк не можна. Але ось скоротити кількість заборон до необхідного мінімуму - дуже навіть можна. Велика частина дитячих вигадок досить невинна. Так чому б не надати дитині можливість особисто наступати на граблі? Немає кращого способу придбати уявлення про наслідки власних вчинків і про відповідальність за них.

Важливо також запастися терпінням і не лінується підтримувати дитячі спроби в наслідування дорослим допомагати в господарських справах. Мамі, звичайно, набагато простіше і швидше замісити тісто самої, ніж відмивати від нього кухню. Простіше самій помити посуд, ніж змітати осколки. Але якщо усунути дитини від домашніх справ тоді, коли він прагне в них брати участь, в подальшому він добровільно до них вже не повернеться.

Що якщо час вже втрачено?

Раннє дитинство залишилося далеко позаду, а дитина дуже несамостійний для свого віку - це доконаний факт. Він уже більше й не намагається проявляти ініціативу. Як зробити дитину самостійним тепер, коли час вже давно втрачено? Ну по-перше, все-таки припинити за нього жити. Приймати за нього рішення і робити за нього те, що він в змозі зробити сам. Дивишся, і прокинеться бажання що-небудь все-таки зробити самостійно. Ах, черевики не чищені, і ви побоюєтеся, що про вас подумають сусіди? А вам що важливіше - дитина або думка сусідів? По-друге, процес можна стимулювати, створюючи ситуації, сприятливі для прояву ініціативи, прийняття власних рішень. Частіше запитуйте дитини про те, як на його думку слід вчинити, заохочуйте висловлювати свої думки і ставлення до ситуації, робити вибір. І не забувайте хвалити за успіхи, адже ми всі дуже любимо похвалу і готові на дуже багато, аби отримати її знову.