Комплекс миротворця і рятівника

Ми, люди, істоти соціальні. Природою ми створені так, що поодинці нам вижити дуже важко, практично неможливо. Ми народжуємося фізично безпорадними і залишаємося такими протягом багатьох років, у нас немає густий вовни для захисту від негоди, у нас немає твердих іклів і гострих кігтів для самозахисту від хижаків, немає нічного зору і надчутливого слуху, рухаємося ми з дуже невеликою швидкістю, літати не вміємо, лазимо по деревах ще гірше, ніж пересуваємося по землі. Одним словом ми дуже легка здобич для тваринного світу. Та й навіть якщо не враховувати цей фактор, то щоб хоча б забезпечити нормальні умови для комфортного самопочуття протягом тривалого проміжку часу, нам треба зробити стільки різноманітних і зовсім не простих дій, що поодинці цим можна займатися від зорі до зорі і все життя без продиху.

Саме тому ми об`єднуємося і живемо в соціумі, де кожен займається не всім підряд, а робить якусь потрібну обмежену завдання, поставлене саме йому, що дає можливість, об`єднавши спільні зусилля, зробити життя людей в суспільстві комфортніше і безпечніше. І звичайно ж, ми спілкуємося, адже без спілкування неможливо було б жити разом в принципі. В основному люди прагнуть щоб комунікація між ними відбувалася комфортно для всіх учасників (інакше ми так і не змогли б об`єднуватися), проте час від часу виникають конфлікти. І це нормально, оскільки у кожного є своя думка і багато хто намагається його наполегливо відстоювати. Адже якби ми міняли свою точку зору по першому бажанню наших опонентів, то в суспільстві настав би хаос.

Якими б не були хорошими взаємини навіть між близькими людьми, все одно між ними час від часу виникають розбіжності. Виявляються вони з більшим чи меншим ступенем інтенсивності, беруть участь в них повноцінно усі сторони (інакше конфлікт був би в принципі неможливий), і якимось чином конфлікти завершуються. Однак є серед нас якісь особливі люди, які нібито живуть взагалі без конфліктів більш того, навколо них ворогуючі сторони заспокоюються і напружена обстановка раптом розряджається.

Вони немов миротворці, які при виникненні біля них суперечок кидаються займатися їхнім вирішенням, причому обов`язково в мирному дружньому ключі. На вигляд це дуже милі, добродушні, доброзичливі і спокійні люди. Їх абсолютно неможливо спровокувати на конфлікт, а самі вони в процесі виникнення поряд з ними спору обов`язково розуміють точки зору всіх сторін і намагаються зробити так щоб обов`язково всім стало добре і дебати б завершилися. Якщо ж вони самі виявляються втягнутими в спірну ситуацію, то ви ніколи не почуєте від них явного "немає". Вони будуть тягнути час, маніпулювати опонентом, ігнорувати ситуацію, уникати відповідей, переводячи розмову на іншу тему, в загальному, робити все, що завгодно, лише б не показати співрозмовнику, що вони з ним не згодні і стан речей їх не влаштовує. Якщо вони взагалі не знають, що робити з неприємною ситуацією, то часто миротворці просто погоджуються з нею і пускають її на самоплив в очікуванні, що все само собою якось владнається. Тільки б не вступати в конфлікт ...

Загалом, з боку здається, що це милі, ідеальні люди, побільше б таких - і світ став би набагато краще. Однак було б цікаво задуматися над таким їх «ідеальним» поведінкою. З чого б це раптом людина ніколи не відстоює свої інтереси, а навпаки, постійно дбає про гармонію відносин оточуючих? І чого насправді їм варто таке ставлення до самих себе? Відповіді на ці питання, як зазвичай, легко знаходяться в дитинстві миротворців. Адже моделі спілкування з оточуючими формуються у дитини під час його спілкування з батьками. І в тих сім`ях, де батьки постійно конфліктують один з одним і всіляко загрожують один одному розлученням, діти постійно перебувають у стані жорстокої стресу, адже вони однаково сильно люблять обох батьків і повністю від них залежні. Дитина цілком серйозно сприймає всі ці конфлікти батьків (навіть якщо далі погроз у тих ніколи справа не заходить) і змушений вирішувати, що ж йому робити в даній ситуації.

Його спроби якось явно вплинути на батьків останніми ігноруються, і більш того - зазвичай дорослі показують дитині, що його думка з приводу їх конфліктів взагалі нічого не означає. З чого дитина робить абсолютно буквальний висновок, що його життя, його бажання і емоції не важливі, важливо тільки, щоб батьки нарешті помирилися і залишилися разом.

І діти починають діяти ... А саме засовують подалі своє життя і займаються життям батьків, тобто всіляко маніпулюють ними, щоб вони помирилися і залишилися разом. Потім дитина виростає "і продовжує і далі займатися чиїми завгодно життями, але тільки не своєю. Він стає довічним миротворцем без можливості вибору. Його бажання і мрії будуть їм ігноруватися або реалізовуватися в останню чергу, а на першому місці буде прагнення за всяку ціну уникати конфліктів з оточуючими і постійний контроль, щоб ніхто один з одним не лаявся.

Щоб такого "миротворця" повернутися до власного життя, йому потрібно задуматися "а чи дійсно він несе відповідальність за всіх цих людей, яких хоче обов`язково помирити? І чи дійсно його настільки все влаштовує, що він ніколи не говорить "ні" своїм опонентам?

Автор Болігатов Олег Олегович, м Краснодар

Читайте ще
страх конфліктів
Фінансова криза
вічне дитинство
секрети щастя