Комплекс неповноцінності

Комплекс неповноцінності виникає внаслідок найрізноманітніших причин: дискримінація в сім`ї та суспільстві, душевні і психологічні травми, різного роду невдачі і допущені помилки. Як правило, більшість комплексів зароджуються ще в дитинстві. Найбільш часто такого роду комплекс починає формуватися у дитини, який виріс в неповній сім`ї, наприклад без тата, або вирощуючи з дідусем і бабусею, тіткою і дядьком. Навколишні діти по відношенню до них часом бувають жорстокими і часто з легкістю вимовляють такі фрази: - ти живеш з бабусею, а твій тато і мама тебе кинули, тому що не люблять.

У сучасному світі у батьків можуть виникати найрізноманітніші ситуації, які вимагають такої поведінки - виправдані, наприклад робота, або які не можна пояснити, такі як розгульне життя тощо. Але малюк ще не може правильно аналізувати ситуацію, тому єдиним підходящим поясненням, яке він може знайти в цій ситуації, звичайно буває думка про те, що причина в ньому, що він поганий, він не влаштовує батьків, тому його не люблять. Саме в цей момент і виникає почуття, що він зовсім не такий як усі, неповноцінний. У дитини з`являється сильне відчуття злості на батьків і навіть ненависті до них, про яких йому не з ким поговорити. З такого, ображеного на весь світ дитини, може вирости жорстокий, хто ненавидить оточуючих людей. Він може навіть почати мстити, причому не тільки своїм батькам, а й близьким. Таким людям катастрофічно не вистачає батьківської любові, захисту, ніжності і підтримки. Які є поруч з такими людьми - чоловік або дружина, повинні давати їм цю любов і опіку. Хоча в цій ситуації теж необхідно знати міру, щоб остаточно не виробити у них постійне почуття злості. Адже людина зрозуміє, що він може маніпулювати близькими і почне ще більше заглиблюватися в свій комплекс. Досить дати зрозуміти своєму близькому, що його не кинуть у важкій ситуації і завжди допоможуть і зрозуміють, але свої невеликі проблеми потрібно вирішувати самостійно.

Комплекс неповноцінності носить дуже суперечливий характер: начебто людина дуже хоче самореалізації, але з іншого боку - він страшно боїться в цьому процесі потерпіти нової поразки і знову пережити свою ущемлення і безпорадність. У такій постійній боротьбі між двома «стихіями» страх і жага самоствердження, здобуває перемогу і те й інше, поперемінно. Але в разі, якщо перемагає жахливий страх, людині стає ще складніше пережити власну нерозторопність і безпорадність.

Коли комплекс ще не розвинувся до крайнього ступеня, людині необхідно усвідомити це і постаратися підвищити свою самооцінку. Тільки в цьому випадку, експерименти не будуть здаватися чимось жахливим і неможливим, а людина навчиться себе цінувати.