Телебачення

Ми не віримо проклятому телевізору. Ми чітко знаємо: новини брешуть. Зомбоящик, говоримо ми. Сурковская пропаганда. Ми сміємося над Аркадієм Мамонтовим і Катериною Андрєєвої, ми плюємося, коли нас з екрану напихають Путін путин Путіним - риб`ячим жиром з полуничним варенням: ще ложечку, ще, за тата, за маму. Ми пишаємося тим, що скинули телеокови, тим, що ми, покоління вконтакте, інстаграма і Фейсбук, чи не зомбі: зомбі німі, а у нас свій коммент по будь-якому питанню. Ми втекли з телевізора, думаємо ми. Це якесь невідоме бидло в замкадье йому до сих покірно, а ми якщо і дивимося, то тільки «2x2», «Нешнл Джіографік», «Лождь» і «Декстера».

І все ж всі ми - і ті, хто дивиться «Дваждидва», і ті, хто качає американські серіальчік з торрентів, - на гачку. Все під гіпнозом. І Великий Брат дивиться на нас, братів менших, з розчуленням, коли ми качаємо пиратку Breaking Bad з торрентів, тому що проклятого ящика у нас в будинку, мовляв, взагалі немає.
Це раніше вважали, що Михайло Осокін володіє даром Кашпіровського і що він скаже, в той вся країна і вірити буде. Тепер новини і «аналітичні» (від слова «анал», зрозуміло, вибачте вже за трюїзм) передачі за участю Шевченок-Соловйових та інша швидше за інерцією робляться, бо не робити їх зовсім теж не можна.

Але телевізор не тому зомбоящик, що він може вас змусити Путінпутінпутіна полюбити всією душею або, там, Америку ненавидіти. Нерозумно вважати телевізор таким грубим і вульгарним інструментом. Телебачення не губна гармошка, це величний величезний орган. Його сила не у вселенні. Він виконує іншу функцію, без якої неможливо було б існування держави сьогодні. Телевізор обнуляє емоційний потенціал. Він не робить людей покірними, він робить їх пасивними.

Уряд мільярди витрачає на те, щоб замінити аналогове телебачення на цифрове, впустити в сітку сотні каналів замість десяти. Дивно адже, хіба ні? Стільки билися за те, щоб підпорядкувати, видресирувати НТВ і РЕН ТВ, схеми якісь вигадували карколомні, інтригували, садили, «Газпрому» непрофільний підрозділ спеціально зробили, і, ледь домігшись монополії на правду, ледве загнавши аудиторію в десять вірних каналів, раптом дозволяти ще сто, двісті, триста каналів - пливи, аудиторія, куди хочеш? Бред адже! Логічніше було б зробити Один Канал Загальноросійського Телебачення, як раніше, і справа з кінцем. Тому що так адже простіше населення контролювати! З таким і один співробітник в адміністрації президента впорається. Тільки наука адже вперед зробила крок.

Один канал шкідливий, тому що нудний. Тому що ста сорока мільйонам людей з абсолютно різними мріями, надіями, комплексами, фрустраціями нецікаво дивитися Путінпутінпутіна, кіно про війну і «На добраніч, малюки!». Їм потрібно - кожному своє. І ти їх дивитися Один Канал не змусиш.

А що ж буде, якщо вони нічого не будуть дивитися зовсім?
Що буде, якщо надати сто сорок мільйонів росіян, триста мільйонів американців і мільярд триста мільйонів китайців їх власним фрустрації і мріям? Людина тривожний. Людина тужливий по природі своїй. Йому незатишно в цьому світі без сенсу, його весь час терзають сумніви, гнітить обіцянку смерті і порожнеча існування. Якщо залишити людину одного, він сказиться. Вийде на вулиці, потрапить під поганий вплив, влаштує революцію. Чи не від голоду, а з туги.

У всі часи його умиротворяє релігія: обіцяла продовження після кінця, пропонувала сенс буття, аморфну його життя одягала на якусь систему координат, правила якісь давала. І так людині було простіше. На все банальні питання - всі відповіді в священних текстах. Все вирішено, і так спокійніше.

Потім релігію замістив ідеологія. І замість заспокоєння, замирення вона використовувала емоційний потенціал людини інакше - щоб направити в потрібне русло. Дати мета. Дати вождя. Дати сенс. Злити енергію мас - і топити нею домни, в яких виплавляли новий світ.

Але це для Заходу в минулому. Релігії застаріли. Ідеології збанкрутували. А людина зі своєю тривожною невпорядкованого душею, зі своїм нерозумінням дурості і несправедливості світу нікуди не подівся. Залиш його наодинці з собою - зійде піною, перегризе побратимів і сам здохне. Він як заряджена частинка. Як електрон. Ні йому спочинку. Знищить світ, якщо не зупиниться.

І тому телебачення - найбільший винахід з дня винаходу Бога. Телевізор - універсальний обнулітель енергетичного потенціалу людини. Він заповнює будь емоційну пролом. Він вирівнює будь нерівність. Він втішає і він примиряє.

Так людина влаштована, що вміє відчути себе іншою людиною, влізти в його шкуру, страждати і радіти за іншого. І телевізор йому пропонує цих шкур на вибір сотню тисяч.
Тим, кому не вистачає любові, він дає мильні опери на сцені «Домашнього». Тим, хто жадає адреналіну, розливає криваву баланду з загратованого віконця НТВ. Тим, хто хоче відкривати світ, показує його через ілюмінатор «Нешнл Джіографік». Ті, хто не любить Батьківщину, дивиться телеканал «Дощ». На тих, кому сумно і хочеться відчути себе у веселій компанії, він дихає конопляним чадом ТНТ.

І втішаються тужливі, знаходять любов самотні, стають героями слабкі, купаються в кіношному кетчупе замість справжнісінький крові злі, всім - щастя. Даром.
Але головне щастя - державі. Тому що весь народ, який з туги і неробства міг би взятися за вила по самому дріб`язкового приводу, сидить прикутий до своїх диванів. Вся країна сидить покірно - хто у старезного телевізора, застеленого мереживний серветкою, хто у Айпад, дивлячись з «Турбофільма» «Гру престолів». Обнуляються пристрасті, ненависті, любові, втамовує печаль і туга і начебто збирався кудись піти і щось зробити, але вже не хочеться. І так все добре. Вимикай світло, давай спати.

Тому нехай буде каналів хоч мільйон. Ось тобі рибалка, ось тобі порево, ось тобі велоспорт. Все можна на дивані зробити.
Ніхто не зомбує нас, ніхто не тягне до екрану. Ми самі йдемо і самі налаштовуємося на ту частоту, яка для нас створена. Ніхто не лізе до нас з лоботомія, ми самі защелочкі, на яких черепна кришка тримається, отщелкивали і самі голову підставляємо. Жеріть наш мозок.

Ну так, не дивимося новини, не віримо в Путіна, плюємо в Мамонтова. Так їм-то все одно. У них ще дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім історій для нас припасені, і ми самі собі таку знайдемо, щоб з дивана не вставати. І пасуться, щасливі і німі, диванні стада, і не потрібен їм ні батіг, ні вівчарки, ні пастирі.
Великий телевізор.
Слава телевізору.
Осанна.

Автор Валентин Ткач

Читайте ще
телевізор
про телезомбей
Хочу все знати
Телебачення в Китаї
Радіо Ехо Москви

Увага, тільки СЬОГОДНІ!