Тотальний контроль і нещадна любов

У процесі виховання завжди важливий принцип «золотої середини»: однаково погано, коли батькам байдужа доля власних дітей або, навпаки, властиві надто сильне хвилювання і турбота, початківці з часом допікати і дратувати дитини.

Така особливість стилю виховання, коли хвилювання переходить всі межі, властива більшою мірою мамам. Психологічні опитування показують, що більшість матерів намагається тримати під контролем буквально кожен крок дитини. Це стосується не тільки спільного виконання уроків або повчальних рад на тему, з ким потрібно дружити і спілкуватися, а й більш витончених способів опіки, таких, як шантаж, коли вимоги підкріплюються, наприклад, виникненням мнимого серцевого нападу.

Звичайно, контроль над дитиною ніхто не відміняв. Більш того, дітей потрібно контролювати. Але одна справа діяти шляхом переконань і пояснень своєї батьківської точки зору, і інше - агресивно нав`язувати власну думку дитині, повністю позбавивши його права голосу. Такий контроль схожий скоріше на тиранію і самодурство. Як справедливо вважають психологи: під нескінченної самовідданістю і жертовністю дуже часто ховаються батьківські комплекси та страхи. Найчастіше такі батьки мають низьку самооцінку, тому і самостверджуються за рахунок власних дітей. Їх надмірна опіка або, навпаки, строгість, що межує з агресією, може бути наслідком тривалого стресу або глибокої депресії. Подібні турботливі мами, як правило, страждають від нереалізованої потреби в любові, підвищеної тривоги або тривожності. Психологи впевнені, що коріння гіперопіки і тотального контролю потрібно шукати в батьківському підсвідомості.

Однією з причин, що викликає таке материнське поведінка є неусвідомлена боязнь старості. І чим дорослішими стають діти, тим старше стають і батьки. Саме це змушує багатьох жінок сюсюкати зі своїми сорокалітніми чадами, як з маленькими. Адже тим самим вони змушують себе повірити в те, що раз дитина маленька, значить і вони - в самому розквіті.

Ще однією причиною гіперопіки і Гіперконтроль є боязнь самотності. Багатьом жінкам властиво помилково вважати, що якщо вони принесуть себе в жертву дитині, то тим самим прив`яжуть його до себе на все життя. Але більшість дітей лякається надмірної материнської опіки і, при першій же можливості, намагається відокремитися від батьківської хати. Є, звичайно, категорія людей, які в силу слабкості характеру, інфантилізму та інших причин залишаються до старості матусиними синочками. Однак щасливі вони при цьому чи ні, так і не можуть зрозуміти до пенсії.

Намагаючись захистити дитину будь-якими засобами від життєвих негараздів, самі того не усвідомлюючи, матері надають їм ведмежу послугу. Діти, які виросли під невсипущим контролюючим оком, не тільки інфантильні, але і не впевнені в собі. Їм важко сходитися і спілкуватися з однолітками. Вони бояться навколишнього світу, який, за словами батьків, сповнений небезпек і поганих людей. Звиклі розраховувати на постійну мамину допомогу в екстремальній ситуації вони впадають в паніку, розгублюються і не можуть самостійно впоратися із завданням. І ще один важливий медичний аспект: діти, змушені постійно пригнічувати власну думку, частіше за інших страждають такими захворюваннями як гастрити, виразки шлунка і неврози.

Психологи в своєму лексиконі навіть мають спеціальний термін «гіпермама». Тобто, батько, готова задушити власну дитину в обіймах любові і Гіперконтроль. Вона не тільки відстежує кожен його крок, але і постійно нав`язує свою волю, обмежує його самостійність, мотивуючи це тим, що вона старше, а значить, розумніші. Нещадна до будь-яких помилок і промахів дитини.

Насправді, щоб у доросле життя увійшла повноцінна гармонійна особистість потрібно заохочувати самостійність з раннього дитинства. Дитина буде відчувати щире почуття вдячності і поваги до матері, якщо вона перестане його нещадно контролювати і почне просто цікавитися його захопленнями, проблемами, особистими переживаннями.

При цьому кожній мамі непогано було б знати особливості дитячого віку. Трирічному малюкові марно говорити «не чіпай, не візьмеш, туди не ходи». На цьому етапі завдання мами створити в будинку безпечні умови, щоб дитина могла бігати, стрибати, ховатися, грати і при цьому не поранитися об гострі предмети або кути. Тільки в цьому випадку він буде нормально розвиватися, і за ним не буде потрібно ходити по п`ятах. Від молодших школярів не варто вимагати абсолютної самостійності. Це їм ще не під силу. Але дещо з чим вони вже можуть впоратися і без сторонньої допомоги. Наприклад, з уроками або прибиранням іграшок. Основне бажання підлітка - щоб батьки спілкувалися з ним на рівних. Спілкування, побудоване за принципом «ти ще не доріс, мені видніше», часто стає причиною відходу підлітків з дому, появи сумнівних друзів і компаній, виникнення шкідливих звичок, що переростають в залежності. А все тому, що підліток хоче відчути себе дорослим.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!