Синдром відмови

Уважно розглянувши то вплив, який чинить на нас суспільство, можна зробити висновок, що саме перекривається, а то і зовсім знищується наш внутрішній потенціал поряд з нашою природженою здібністю до творчої діяльності. Виною всьому установки, що пустили глибоке коріння в суспільну свідомість, що ведуть нас геть з тієї дороги, яка веде до успіху.

І перш ніж почати будувати план дій, спрямований на реалізацію поставлених завдань, необхідно оцінити можливі перешкоди, які можуть виникнути на вашому шляху, а заодно продумати дії, здатний їх нейтралізувати.

До таких перешкод можна віднести і негативне мислення, і занепокоєння з острахом, і неорганізованість, а також синдром відмови і минулі помилки, які чинять негативний вплив на сьогодення. Подивимося на ці перешкоди уважніше.

Отже, перед нами синдром відмови. Навряд чи причиною його виникнення може стати дія свідоме, скоріше, виною всьому батьківський інстинкт, що спонукає набагато частіше говорити «ні», ніж «так». І, так як відмова є відповіддю домінуючим, то незабаром дитина починає сприймати його як якусь норму. В результаті замість пошуків способів, які в змозі допомогти домогтися бажаного, дитина зосереджується на тих причинах, які заважають досягти мети. Таким чином поступово виробляється звичка, яка веде до постійного відкладання задуманого, а згодом і до виправдання свого нічогонероблення.

Ось вам яскравий приклад синдрому відмови. Дуже часто дитина прагнути допомагати дорослим. Отже, він пропонує свою допомогу в досить складному для себе справі - наприклад, в ремонті машини. Він бере гайковий ключ або викрутку і щиро бажає допомогти батькові. Що ж він чує у відповідь? «Ні, ні в якому разі, ти можеш поранитися, поклади інструмент на місце!» Навряд чи знайдеться дитина, який негайно виконає отримане розпорядження, і в результаті він, послухавшись, робить те, чого робити не слід, псує те, що ви з успіхом почали, викликаючи в кінцевому підсумку шквал батьківського обурення і невдоволення. У більш м`якій формі це звучить приблизно як «Ні-ні, вистачить, ти не вмієш, ти не здатний, йди до себе і займися чимось іншим». Знайоме, чи не так? І який же результат виходить в результаті всього цього дії? Повірте, вам він не сподобається.

Скажімо, через роки батько попросить сина-підлітка надати посильну допомогу все в тому ж ремонті. І ось тут на сцену у всій красі є синдром відмови: у пам`яті хлопчика колись сказані слова батька виникнуть абсолютно проти своєї волі, і, швидше за все, він відмовиться допомагати, придумуючи виправдання для батька і самого себе, стверджуючи, наприклад, що з дитинства не вміє користуватися інструментами.

Уже з юних років цей хлопчик є носієм синдрому відмови, щиро не розуміючи, чому ж успіх обходить його стороною. Люди, подібні цьому дитині, відносяться до себе як до невдах, і, звичайно, життя виправдовує їх негативні припущення. Зрозуміло, вони як і всі прагнуть успіху, але в разі невдачі вони схильні звинувачувати зовнішні обставини, тоді як в усьому винна негативне мислення, закладене ще в дитячому віці.