Ганс айзенк та його внесок в розвиток психології

Роки життя: 4 березня 1916 - 4 вересня 1997

Ганс Юрген Айзенк народився в Німеччині в родині знаменитих акторів. Після розлучення батьків його вихованням займалася бабуся. Його антипатія до Гітлера і нацистів змусила його переїхати до Англії, коли коли йому виповнилося 18 років. Через свого німецького громадянства він насилу знайшов в Англії роботу. Зрештою, в 1940 році він отримав ступінь доктора в галузі психології в Університетському коледжі Лондона, науковим керівником його став Сиріл Берт, який здобув популярність завдяки своїм дослідженням на тему спадкування інтелекту.

Кар`єра

Під час Другої світової війни Айзенк займався дослідницькою діяльністю в Mill Hill Emergency Hospital. Пізніше він заснував кафедру психології в Інституті психіатрії при Лондонському університеті, де продовжував працювати до 1983 року. Він складався при університеті в якості почесного професора аж до своєї смерті в 1997 році. Варто відзначити, що він був надзвичайно плідним письменником: за час своєї кар`єри він опублікував понад 75 книг і 1600 статей в журналах. До самої своєї смерті він був одним з найбільш часто цитованих нині живих психологів.

Внесок в розвиток психології

Він був не тільки одним з найвідоміших психологів, а й одним з найбільш спірних. Запеклі суперечки викликав, наприклад, доповідь про наслідки психотерапії, який він опублікував в 1952 році. У своїй роботі Айзенк повідомив, що стан двох з трьох пацієнтів значно поліпшується або відновлюється протягом двох років, незалежно від того, вдавалися вони до психотерапії чи ні.

Також він був затятим критиком психоаналізу, відкидаючи його як абсолютно ненауковий підхід.
Найбільші суперечки навколо Айзенка викликав його погляд на успадкованого інтелекту - зокрема, його думка з приводу того, що расові відмінності в інтелекті можуть бути частково пов`язані з генетичними факторами. Після того, як один з його учнів піддався жорсткій критиці за публікацію роботи, в якій він припустив, що саме генетика визначає расові відмінності в інтелекті, Айзенк виступив на його захист зі своєю статтею «Аргумент IQ: раса, інтелект і освіта» (The IQ argument: Race, Intelligence, and Education), яка тільки підігріла суперечки і критику. Лише в своїй автобіографії (1990) він виклав більш помірну точку зору і віддав належне значенню, який чинять на формування інтелекту довкілля та досвід.

Ганс Айзенк був, звичайно, неоднозначною фігурою в психології, але неможливо не погодитися з тим, що його широкі дослідження мали великий вплив на розвиток і становлення психології як науки. Крім того, його робота в сфері особистості та інтелекту, зіграла важливу роль у встановленні підходів до підготовки фахівців та психотерапії, які міцно вкоренилися в області емпіричних досліджень і науці в цілому.