П`ятнично-туманний дзен

- Ну ось дивись! - Їжачок устав і побіг. - Бачиш?

- Що?

- Як нерухомий ліс?

- Ні, - сказав Ведмедик. - Я бачу, як ти біжиш.

- Ти не на мене дивися, на ліс! - І Їжачок побіг знову. - Ну?

- Значить, мені на тебе не дивитися?

- НЕ дивись.

- Добре, - сказав Ведмедик і відвернувся.

- Так навіщо ти совсемто відвернувся?

- Ти ж сам сказав, щоб я на тебе не дивився.

- Ні, ти дивись, тільки на мене і на ліс одночасно, зрозумів? Я побіжу, а він буде стояти. Я відтінити його нерухомість.

- Добре, - сказав Ведмедик. - Давай спробуємо. - І втупився на Їжачка в усі очі. - Біжи! Їжачок побіг.

- Швидше! - сказав Ведмедик. Їжачок побіг швидше.

- Стій! - крикнув Ведмедик. - Давай почнемо знову.

- Чому?

- Так я ніяк не можу подивитися на тебе і на ліс одночасно: ти так смішно біжиш, Їжачок!

- А ти дивись на мене і на ліс, розумієш? Я - бігу, ліс - варто. Я відтіняю його нерухомість.

- А ти не можеш бігти більшими стрибками?

- Навіщо?

- Спробуй.

- Що я - кенгуру?

- Та ні, але ти - ніжками, ніжками, і я не можу відірватися.

- Це не важливо, як я біжу, зрозумів? Важливим є те, що я біжу, а він - стоїть.

- Добре, - сказав Ведмедик. - Біжи!

Їжачок побіг знову.

- Ну?

- Такими маленькими кроками НЕ відтіниш, сказав Ведмедик. - Тут треба стрибати ось так! І він стрибнув, як справжній кенгуру.

- Стій! - крикнув Їжачок. - Слухай! Ведмедик завмер.

- Чуєш, як тихо?

- Чую.

- А якщо я скажу, то я криком відтінити тишу.

- Ааа! .. - закричав Ведмедик.

- Тепер зрозумів?

- Ага! Треба кричати і перекидатися! Ааа! - знову заволав Ведмедик і перекинувся через голову.

- Ні! - крикнув Їжачок. - Треба бігти і підстрибувати. Ось! - І застрибав по галявині.

- Ні! - крикнув Ведмедик. - Треба бігти, падати, підхоплюватися і летіти.

- Як це? - Їжачок зупинився.

- А ось так! - І Ведмедик стрибнув з обриву.

- І я! - крикнув Їжачок і покотився з обриву слідом за Ведмедиком.

- Ляляля! - заволав Ведмедик, видряпуючись назад.

- Улюлю! - поптічьему заверещав Їжачок.

- Ай яй яй! - на все горло закричав Ведмедик і стрибнув з обриву знову.

Так до самого вечора вони бігали, стрибали, стрибали з обриву і волали на все горло, відтіняючи нерухомість і тишу осіннього лісу.

© Сергій Козлов, Їжак в тумані.