Психотерапія з позиції системної психодинамики

Перш, ніж спробувати поглянути на процес психотерапії з точки зору системної психодинамики, необхідно розібратися, що собою являє системна психодинамика як така.

Системна психодинамика вивчає закономірності взаємодії всіх складових псіхосістема в процесі її функціонування.

Власне, одна псіхосістема може включати в себе довільне безліч індивідуумів, але в застосуванні до предмету психотерапії нас буде цікавити, як окремий випадок, псіхосістема, що представляє собою психіку окремого індивідуума.

Які ж основні постулати системної психодинамики? Вона базується на наступних положеннях.

Інтегроване поле функціонування псіхосістема є нейтральним.

Тут варто пояснити, що інтегроване поле функціонування включає в себе як саму псіхосістему, так і середу її функціонування, в свою чергу, включає об`єкти взаємодії (в т.ч. інші псіхосістема) і способи взаємодії псіхосістема з такими об`єктами.

Будь-яка псіхосістема прагне до стабілізації.

Простіше кажучи, псіхосістема прагне до задоволення існуючих в даний момент потреб. Потреби псіхосістема є продуктом зіткнення псіхосістема із середовищем функціонування і, відповідно, задовольняються в цьому середовищі.

Енергія стабілізації псіхосістема дорівнює енергії дестабілізації.

Тобто, чим більш актуальною будь-яка незадоволена потреба, тим більший стимул до її задоволенню. У нормі енергія стабілізації у вигляді агресії відповідного рівня спрямована на відповідний елемент середовища функціонування псіхосістема, в результаті чого потреба задовольняється і система стабілізується.

Повна стабілізація псіхосістема призводить до її дезінтеграції.

Слід розуміти, що повна стабілізація означає зупинку психічних процесів, що має на увазі припинення існування псіхосістеми- у всякому разі, припинення її існування як єдиного стабільного цілого, і розпад на кілька дестабілізувати частин.

Тепер розглянемо процес функціонування псіхосістема, що включає в себе, як ми вже домовилися, психіку окремого індивідуума. З вищесказаного стає очевидним, що весь період існування індивідуума стан його психіки характеризується тим або іншим ступенем нестабільності.
В процесі функціонування в псіхосістема оформляється вогнище нестабільності (потреба). В силу прагнення псіхосістема до стабілізації, вона вишукує для цього кошти (відбувається задоволення потреби). Після цього починає дозрівати інший вогнище нестабільності з подальшою його стабілізацією і т.д.
Критичними моментами для псіхосістема є або повна відсутність вогнищ нестабільності (задоволення всіх можливих для даного індивідуума потреб), або крайня дестабілізація псіхосістема з неможливістю функціональної стабілізації і відповідним наростанням енергії стабілізації всередині системи. І перше, і друге призводить до дезінтеграції псіхосістеми- перше - в результаті розпаду внутрішніх зв`язків, друге - в результаті їх розриву. У першому випадку, в результаті порушення компенсаторних зв`язків всередині псіхосістема виникає необхідний осередок нестабільності. У другому випадку, в результаті дезінтеграції дестабілізувати псіхосістема розділяється на кілька складових з меншим ступенем нестабільності. І в тому, і в іншому випадку результатом дезінтеграції псіхосістема стають ті чи інші психічні дисфункції.

Дезінтеграція псіхосістема може бути радикальною або функціональною. У першому випадку, окремі частини можуть відхилятися, або функціонувати окремо, з відповідними психічними проявами, аж до роздвоєння особистості. У другому випадку, дезінтегрованих псіхосістема знову інтегрується. При цьому реінтеграція може бути або реставраційної, при якій псіхосістема відновлюється в тому вигляді, в якому вона функціонувала до розпаду, або конструктивною, при якій псіхосістема відновлюється з компенсацією колишнього вогнища нестабільності.

При реставраційної реінтеграції процес дезінтеграції-реінтеграції може повторюватися циклічно, з відповідним циклічним проявом психічних дисфункцій. При конструктивної реінтеграції псіхосістема інтегрується абсолютно новим способом, при цьому, в результаті, у індивіда може сформуватися як психіка з явно вираженими розладами, так і абсолютно здорова психіка (що часто позначають як успішно подолана криза).

Таким чином, ми можемо стверджувати, що для психіки індивідуума нормальним і здоровим є такий стан, при якому у індивідуума природним чином систематично з`являються нові потреби, що знаходять своє задоволення в процесі життєдіяльності.

Тут необхідно виникає питання про те, які саме потреби ми можемо вважати природними. Потреби індивідуума можна розділити на біологічні, соціальні та духовні. Біологічні потреби пов`язані із забезпеченням функціонування організму індивідуума і зазвичай стоять на першому місці за значимістю (для псіхосістема індивідуума організм є пріоритетним і постійним об`єктом взаємодії). Так як в поле функціонування псіхосістема-суб`єкта знаходяться в якості об`єктів і інші псіхосістема, необхідність взаємодії з ними викликає відповідні соціальні потреби. Духовні ж потреби, мабуть, є продуктом взаємодії інтегрованих частин самої псіхосістема і часто грають регулюючу роль в пріоритеті біологічних або соціальних потреб.

Сучасне суспільство не завжди дозволяє індивідууму реалізувати свої потреби, що в кінцевому підсумку призводить до виникнення у індивідуума так званих хвороб цивілізації. При цьому ми говоримо про неможливість реалізації неприйнятних для соціуму, але, тим не менш, природних потреб.

Хворі, протиприродні потреби з`являються як результат дезінтеграції псіхосістема, або як результат її подальшої специфічної конструктивної реінтеграції.
Як уже зазначалося, дезінтеграція псіхосістема відбувається або в результаті розпаду окремих внутрішніх зв`язків, або в результаті їх розриву. Розпад зв`язків відбувається при повній стабілізації псіхосістема, тобто при задоволенні всіх існуючих на даний момент потреб. Розпадаються, як правило, зв`язку врівноважує, гальмуючого характеру. Пов`язані з цим психологічні проблеми іноді називають хворобами пересичення - виникли на тлі повного благополуччя індивідуума, по крайней мере, на тлі стабільного стабільного існування. Це можуть бути різні статеві девіації, клептоманія, наркоманія, пристрасть до азартних ігор, ризику і т.д. Для відновлення душевного здоров`я в цьому випадку необхідно відновити здатність продукування псіхосістема природних потреб, що дасть можливість реінтегрувати відкинуті врівноважують частини псіхосістема. Так як можливі для даного індивіда біологічні та соціальні потреби тут, як правило, задоволені, резерв незадоволеності слід шукати в області духовних потреб (чим традиційно займаються різні церковні організації).
Інша справа, коли індивідуум не має можливості задовольнити пріоритетну потребу. В цьому випадку вогнище нестабільності і, відповідно, дестабілізація псіхосістема нарастает- пропорційно збільшується і енергія стабілізації, яка, досягши критичної величини і будучи не в силах стабілізувати систему, розриває деякі внутрішні зв`язки псіхосістема.

При радикальної дезінтеграції псіхосістема продовжує далі функціонувати в дезінтегрованих стані. Симптоматика в цьому випадку може бути досить різноманітною: від виключення зі сфери інтересів індивідуума деяких аспектів життєдіяльності до повного розпаду особистості. Шизофренію, мабуть, слід розглядати як наслідок радикальної дезінтеграції псіхосістема.
У тих випадках, коли при радикальній дезінтеграції відторгається критично необхідна частина псіхосістема, може створюватися замісний віртуальний образ (фантом) цієї частини, що проявляється у вигляді характерної продуктивної симптоматики (марення, галюцинації).

При функціональної дезінтеграції, після стабілізації окремих частин, система реінтегрується.

При реставраційної реінтеграції всі зв`язки відновлюються в первісному вигляді, відповідно, з тим же вогнищем нестабільності. Який, якщо нові обставини не дозволяють його стабілізувати, знову приводить до дезінтеграції псіхосістема. Цим характеризуються все психічні страждання, що протікають по циклічного типу.

При конструктивної реінтеграції всі частини псіхосістема інтегруються знову, але вже з інакше організованими взаємозв`язками. При цьому попереднього нестабілізіруемого вогнища напруженості не виникає, і псіхосістема отримує можливість нормально функціонувати. У цьому випадку ми можемо говорити про перенесений кризі. Разом з тим, після подібної реінтеграції особистість індивідуума неминуче змінюється, в більшій чи меншій мірі. Ці зміни іноді можуть бути такі, що, незважаючи на здатність псіхосістема нормально функціонувати в інтегрованому вигляді, слід все ж говорити про певні психічних дисфункціях (фобії, компенсації і т.д.).

У той же час, не слід розглядати дезінтеграцію псіхосістема як щось екстраординарне. Прикладом функціональної дезінтеграції псіхосістема з подальшою реставраційної реінтеграцією може бути сон, зі сновидіннями як результатом освіти вогнищ нестабільності в дезінтегрованих частинах псіхосістема. І, цілком ймовірно, саме в особливостях реставраційної реінтеграції при пробудженні слід шукати коріння поганого ранкового самопочуття при депресіях (при реінтеграції відновлюється тільки одне вогнище нестабільності - основний - при збереженні загального рівня нестабільності псіхосістема).

Підходячи до процесу психотерапії з позицій системної психодинамики, терапевта слід, перш за все, з`ясувати поточний стан псіхосістема клієнта психотерапії. Незалежно від конкретики пропонованої клієнтом проблеми, його псіхосістема може бути або в стані крайньої дестабілізації, або в стані тієї чи іншої форми дезінтеграції, або в стані патологічної реінтеграції.
У разі крайньої дестабілізації псіхосістема робота безумовно повинна проводитися з вогнищем дестабілізації, з тією проблемою, яка цю дестабілізацію викликала.

Стан дезінтеграції псіхосістема клієнта можна діагностувати по повного виключення будь-якої сфери життєдіяльності з області його інтересів, або по повній відсутності у клієнта будь-яких емоцій (сором, страх, любов і т.д.) При цьому клієнт може і не висувати жодних скарг з цього приводу, тобто бути суб`єктивно здоровим.

Слід з`ясувати, що послужило причиною дезінтеграції псіхосістема: повна стабілізація або надмірна дестабілізація. У першому випадку проблема виникає на тлі загального суб`єктивного благополуччя клієнта, в другому - в результаті травмуючої ситуації. І, в будь-якому випадку, для сприятливого прогнозу реставраційної інтеграції псіхосістема необхідно усунути причину, що викликала дезінтеграцію.

Особливо слід відзначити випадки циклічної функціональної дезінтеграції псіхосістема, при яких відповідні проблеми проявляються циклічно (циклотимия, циркулярний психоз). При цьому періоди ремісії (або маніакальні фази) можуть припадати саме на період дезінтеграції псіхосістема, а періоди страждання (тривожно-депресивні фази) - на період реставраційної реінтеграції. Терапевта слід констатувати излеченность не тільки за фактом усунення в результаті терапії гострих страждань клієнта, а й по збереженню при цьому цілісності псіхосістема. Критерієм вилікування має бути не байдужість клієнта до раніше турбувала проблеми, а здатність надалі успішно вирішувати подібні проблеми.

При патологічної конструктивної реінтеграції псіхосістема (стрес відсутній, всі життєві інтереси в наявності, є зміни особистості клієнта, які можна охарактеризувати як відхилення від норми) немає ніякої необхідності роботи з їх виявляють дисфункциями. Перш за все, необхідно з`ясувати, що послужило причиною функціональної дезінтеграції псіхосістема в минулому і пропрацювати цю проблему, навіть якщо вона і не є на даний момент актуальною для клієнта. В цьому випадку можна сподіватися, що при подальшій функціональної дезінтеграції (мимовільної або спровокованої) псіхосістема конструктивно реінтегрується в більш прийнятному вигляді.

Якщо говорити про методи психотерапії, системна психодинамика не обмежує в застосуванні тих чи інших психотерапевтичних технік і методик, а лише вказує напрям руху процесу терапії.
Слід також звернути увагу на постулат системної психодинамики про нейтральність інтегрованого поля функціонування псіхосістема, з якого випливає неминучість зміни стану псіхосістема при зміні об`єктів взаємодії псіхосістема або при зміні самого способу взаємодії з такими об`єктами. При цьому, звичайно, необхідно з`ясувати, які саме об`єкти є актуальними і пріоритетними для даного клієнта.

Як наслідок усього вищесказаного можна стверджувати, що результатом успішно проведеної психотерапії має бути природну динамічну функціонування псіхосістема клієнта при повній інтеграції всіх її складових.